З січня Ізраїль сколихнули масові протести, на яких мітингувальники вимагають відмовитися від судової реформи, оскільки вважають, що вона є прямою загрозою демократії в державі. Відомий ізраїльський військовий історик, професор історичного факультету Єврейського університету в Єрусалимі Юваль Ной Харарі у своїй статті «Момент страшного прозріння» проаналізував ситуацію в Ізраїлі та спрогнозував можливий сценарій розвитку подій. Харарі натякнув, що може залишити Ізраїль, якщо влада не припинить знищувати демократію.
«Мені, як і іншим ізраїльським вченим, вже давно було ясно, що демографічні тенденції в Ізраїлі призведуть зрештою до того, що ультраортодокси, релігійні євреї та традиціоналісти стануть більшістю. Але було не до кінця зрозуміло, що станеться, коли в їхніх руках буде зосереджено всю повноту влади», - пише автор.
Він вважає, що лютий 2023 року став для багатьох ізраїльтян «місяцем страшного прозріння».
«Деякі мої знайомі та друзі, включаючи і тих, хто дотримується єврейських традицій, вважали, що коли релігійна більшість постійно перебуватиме при владі, вона збереже демократію і уможливить подальше існування ліберального суспільства. Інші малювали дистопічні сценарії тотального знищення ізраїльської демократії та ліберального суспільства, а можливо, і перетворення Ізраїлю на теократію, що нагадує Іран. Важко було оцінити, хто з них має рацію», - пише Харарі.
Новий уряд Ізраїлю у шаленому поспіху приймає закони, мета яких – ліквідація незалежної судової системи, а також здібності судової влади стримувати виконавчу владу, захищаючи права меншин.
«Але це лише перший етап. Щойно буде усунуто перешкоду у вигляді Верховного суду, ця (або майбутня) коаліція зможе безперешкодно приймати закони, що обмежують цивільні права ізраїльтян, а також базові права людини – як ізраїльтян, так і палестинців на територіях», - пояснює історик.
За його словами, на порядку денному може бути все: від обмеження свободи слова, прав жінок та ЛГБТ – до розширення повноважень рабинатських судів та усунення арабських партій від участі у виборах.
«Більше того, якщо 61 депутат кнесету захоче змінити виборчу систему або позбавити права голосу тих, кого вони визнають "зрадниками", то змінити нинішню коаліцію на майбутніх виборах буде взагалі неможливо», - зазначає Харарі.
Уряд заявляє, що він не проти демократії, а навпаки, стверджує, що судовий переворот призведе до встановлення «справжньої демократії».
«Однак демократію уряд визначає як диктатуру більшості, яка не передбачає ні захисту прав меншин, ні стримувань та противаг, що обмежують виконавчу владу. Згідно з таким підходом, у тому випадку, якщо 51% виборців вирішать відмовити у праві голосу решті 49%, позбавити найманих працівників прав на страйки, скасувати академічну свободу, загнати ЛГБТ назад у комірчину або закрити ЗМІ, які їм не подобаються, - це й буде "справжня демократія"», - пише Харарі.
Він зазначає, що важко зрозуміти, чому уряд вирішив розкрити усі карти таким чином. Він припускає, що такий поспіх може свідчити про спробу перевороту, спрямованого на зміну режиму.
«Якою б у результаті не була причина того, що відбувається, у мене не залишається сумнівів у тому, чого хоче друга сторона. Вона має намір ліквідувати демократію. Я був би щасливий помилитися», - додає автор статті.
На думку історика, якщо уряд хоче переконати громадян у зворотному, «йому доведеться вжити певних кроків, а не просто виступати із заявами».
За словами автора, дехто стверджує, що навіть якщо нинішній уряд Ізраїлю справді хоче цілеспрямовано ліквідувати демократію, цього не хочуть мільйони ізраїльтян, котрі голосували за партії, які становлять коаліцію. Проте, пояснює Харарі, практично основна частина протестуючих проти дій уряду належить лише до частини ізраїльського суспільства.
«Складається враження, що серед тих, хто голосував за уряд, більшість підтримує його кроки, а решта або виявляє байдужість до того, що відбувається, або не розуміють, що відбувається», - пише автор.
Незначна кількість тих, хто голосував за партії, що входять до коаліції, кажуть, що «так це не робиться». Але за словами історика, ця фраза викликає тривогу. Оскільки виходить, що розбіжності стосуються лише способу досягнення кінцевої мети, а сама мета не ставиться під питання.
«Я щиро намагався прислухатися до людей, які голосували за Лікуд, ШАС, Яадут ха-Тора і Релігійний сіонізм, але так і не виявив достатньої кількості тих, хто звернувся б до уряду зі словами: "Друзі, ви збожеволіли! Це зовсім не те , що ми хочемо. Ми вас обрали не для цього!" Якщо таких людей серед виборців нинішньої коаліції таки чимало, то нехай вони піднімуть свій голос просто зараз – інакше буде надто пізно», - вважає історик.
Харарі також прогнозує, як може виглядати постдемократичний Ізраїль. Історик порівнює Ізраїль з Угорщиною, зокрема, вказує на відмінності від режиму угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана.
Багато хто наводить у приклад Угорщину через тісні зв'язки уряду ізраїльського прем’єр-міністра Беньяміна Нетаньяху з угорським режимом. Однак, на думку Харарі, «недемократичний Ізраїль зовсім не схожий на Угорщину».
По-перше, Угорщина є членом ЄС і має намір залишатися в блоці, тому інститути та закони Євросоюзу обмежують дії Будапешта. При цьому, Ізраїль не входить до якогось союзу, тому подібного стримування амбіцій і дій режиму не буде.
По-друге, наголошує автор, угорський уряд управляє виключно угорцями. Тим часом уряд Ізраїлю контролює не лише ізраїльтян, але й мільйони палестинців на теренах. На думку Харарі, яким би поганим не було становище палестинців під владою демократичних урядів Ізраїлю, воно, ймовірно, лише погіршиться за умови ліквідації ізраїльської демократії.
По-третє, пояснює історик, населення Угорщини старіє, а режим переважно спирається на літніх консерваторів, які готові підтримувати авторитарного лідера, але не мають особливої схильності до насильства. В Ізраїлі ж є критична маса молодих, «радикально налаштованих людей з месіанськими поглядами», які можуть бути готові застосувати насильство.
По-четверте, Угорщина не зіштовхнулася з реальною військовою загрозою, країна не має значної військової сили. Водночас Ізраїль – регіональна держава з однією з найкращих у світі армій, арсеналом ядерної зброї (якщо вірити зарубіжним публікаціям), передовою кіберзброєю, а також із гострим почуттям екзистенційної небезпеки.
На думку Харарі , якщо врахувати всі ці чотири фактори, то можна припустити, що «недемократичний Ізраїль буде набагато радикальнішим і більш схильним до насильства, ніж орбанівська Угорщина».
Водночас у таборі ізраїльських демократів нова ясність породила безпрецедентні дії у відповідь. Харарі вважає, що в найближчій перспективі є непогані шанси зупинити переворот і врятувати демократію.
Однак серйозна проблема може прийти у недалекому майбутньому.
«Багато хто запитував мене, що особисто я маю намір робити, якщо нам не вдасться зупинити режимний переворот. Було б нечесно їх обманювати - мовчанням або словами, що нічого не значать. Тому я з усією прямотою кажу, що цей автобус шалено мчить у зовсім чужому для мене напрямку. І якщо він не зупиниться, я невдовзі вийду на своїй зупинці», - заявив Харарі.
Він вважає, що в той час, поки уряд Ізраїлю робить рішучі кроки щодо ліквідації демократії, у реальному спротиві задіяно меншу частину ізраїльтян.
«Навіть якщо цього разу спроба ліквідації не увінчається успіхом, можна з упевненістю припустити, що нова спроба буде зроблена через два роки, через п'ять чи десять років. Боротьба буде довгою та важкою. І ніхто не може передбачити її результат», - зазначає історик.
Він спрогнозував, що може статися, якщо боротьба зазнає невдачі. На думку Харарі, кінець демократії навряд чи стане кінцем держави Ізраїль.
«Але, як на мене, сіонізму без демократії бути не може», - додав він.
Харарі вважає, що без свободи слова та захисту прав меншин, особливо без захисту свободи говорити те, що більшості не до вподоби, плідний суспільний діалог помре, а продовжувати писати цікаві книги буде складно.
Кнесет (парламент Ізраїлю) у понеділок, 20 лютого, схвалив у першому читанні законопроект про спірну судову реформу, що спричинила масові протести. Тепер законопроект повертається до парламентського Комітету з Конституції, законодавства та правосуддя для його підготовки до другого та третього читань, які очікуються до кінця березня.
Запланована реформа зазнала різкої критики з боку опозиційних партій, багатьох голосів в академічних колах та низки представників юридичної професії. Зокрема, нова судова реформа передбачає передачу контролю парламентській більшості над процесом вибору суддів Верховного суду, а також відмову від законодавчого принципу, що дозволяє Верховному суду скасовувати рішення уряду. Через відсутність в Ізраїлі Конституції і Конституційного суду, контроль над діями уряду здійснював саме Верховний суд. Нововведення загрожують різким обмеженням повноважень Верховного суду щодо судового нагляду та закріплення політичного контролю за призначенням суддів.
Частина суспільства вважає, що це загрожує принципам демократії, а саме системі стримування та противаг, яка дозволяє зберігати баланс трьох гілок влади.
Також звучали побоювання, що реформа може загрожувати й ізраїльській економіці, зокрема, вона може підвищити ризики інвестицій в Ізраїль, що призведе до зниження його кредитного рейтингу.