Новий американський президент Джо Байден починає визначати зовнішньополітичну стратегію Америки, крім цього, не менш важливим завданням для Байдена є спроба об’єднати «розділену» Америку. Після чотирьох років трампізму нова адміністрація планує перезавантажити як внутрішню, так і зовнішню американську політику. «Америка повернулася. Дипломатія повернулася», - сказав Байден. Тепер варто чекати на нову еру для США, пише The Washington Post.
Байден заявив, що після телефонних дзвінків з численними світовими лідерами він та його адміністрація сподіваються "розпочати реформування співпраці та відновлення основи демократичних альянсів, які постраждали після чотирьох років президенства Трампа".
Це сигнал, на який чекали багато демократичних країн. Байден вже приєднався до Паризької кліматичної угоди, скасував вихід США зі Всесвітньої організації охорони здоров'я та пообіцяв більшу допомогу з боку Америки бідним країнам у боротьбі з пандемією коронавірусу.
Повторюючи свою риторику передвиборчої кампанії, Байден також говорив про підтримку демократії в країні та за кордоном і про протистояння самодержавному впливу однопартійних політичних режимів.
"Американська влада повинна правильно відреагувати на зростання авторитаризму, включаючи рішучість Китаю у конкуренції зі Сполученими Штатами та намагання Росії завдати шкоди нашій демократії", - сказав Байден, завершуючи свою промову та обіцяючи повернути США втрачене глобальне лідерство.
Немає сумнівів, що більшість європейських лідерів відчувають полегшення на тлі зміни влади в США та політичного курсу нової адміністрації. Але це не означає, що вони будуть підтримувати Байдена у всіх аспектах його зовнішньополітичної стратегії. Ультранаціоналізм колишнього президента Дональда Трампа та досвід Брекзиту переконали чиновників у Берліні, Парижі та Брюсселі у необхідності дотримуватися незалежного європейського підходу та досягнення самостійності на міжнародній арені, щоб позбутися надмірної залежності від «американської парасольки безпеки».
У своєму виступі в четвер президент Франції Еммануель Макрон привітав прихід Байдена до влади в США, але наголосив на своєму баченні "європейського суверенітету", де континент більше відповідає за власну безпеку та вирішення «криз» у своєму сусідстві.
"Деякі європейські лідери могли вирішити, що зміна порядку денного з новою адміністрацією США повинна послабити нашу стратегічну автономію або, принаймні, зменшити актуальність такої стратегії. Але я думаю, що так не має бути", - сказав Макрон.
Досвід «співпраці» з Трампом змінив стратегічне мислення Європи. Драматичний штурм Капітолію 6 січня відображав не просто нестабільність політики США, а й межу, до якої внутрішня поляризація може привести зовнішню політику.
"Це показало, наскільки тендітною може бути демократія не тільки в Сполучених Штатах, а й в усьому світі. Уроком цього є те, що Європа повинна більше зосереджуватися на власній солідарності", - сказала політичний аналітик Анна Шталь.
Макрон сказав, що європейці повинні бути обережними, потрапляючи в ситуації, коли вони залежать від американських рішень, "оскільки будь-яке демократичне рішення США може керуватися американським внутрішнім підходом, внутрішнім порядком денним, і очевидно, інтересами США, які можуть відрізнятися від європейських поглядів".
Виникає питання про підхід Європи до Китаю. Адміністрація Байдена розглядає Китай як серйозного стратегічного конкурента і у Вашингтоні постійно говорять про побудову пожвавленого союзу демократій, який може більш прямо протистояти Пекіну. Але це не зовсім те, чого хоче Європа.
"Я б дуже хотіла уникнути розбудови блоків. Я не думаю, що це справедливо для багатьох суспільств, якщо ми скажемо, що це Сполучені Штати, а це Китай, і ми групуємось то навколо одного, то навколо іншого", - заявила канцлер Німеччини Ангела Меркель на Всесвітньому економічному форумі минулого тижня.
Макрон підтримав її погляди, аргументуючи, що сценарій "де ми об'єднаємося всі разом проти Китаю" буде "контрпродуктивним". Водночас він також відкинув припущення, що європейці розглядають себе як рівновіддалених або нейтральних у зростаючому суперництві між Китаєм та США. За словами Макрона, Китай є "конкурентом" і "системним суперником", хоча він також може бути і "партнером" Європи, коли йдеться про глобальну співпрацю щодо зміни клімату.
На практиці, однак, знаходження балансу буде важким завданням. Цього тижня одного з ініціаторів Європейської «зеленої угоди» Франса Тіммерманса розкритикували за те, що він не піднімав питання порушення прав людини під час телеконференції з віце-прем'єр-міністром Китаю Хань Чжен під час обговорення питань кліматичної політики.
"Китай сприймає це з конкурентної точки зору. Якщо ми підійдемо до цього з трохи наївного, простого «кліматичного аспекту», китайська сторона нас перехитрить дуже швидко", - каже директор програми "Азія" при Європейській раді з міжнародних відносин Янка Ортель.
Деякі аналітики також розкритикували інвестиційну угоду ЄС та Китаю, яка була укладена без консультацій з адміністрацією Байдена.
"Європа чітко показала свої пріоритети. Уйгури, Гонконг та зростаючі військові загрози в Південно-Китайському морі і навколо нього мають набагато менше значення для європейських політиків, ніж їхні комерційні інтереси", - написав оглядач Wall Street Journal Уолтер Рассел Мід.
«Ця угода з Китаєм показує для Байдена більш глибоку проблему: не європейську силу, а слабкість», - писав редактор The Atlantic Том Мак-Тейг.
Макрон відкинув таку критику. За його словами, пакт ЄС та Китаю "не є трансформаційною угодою". Це гарантує Європі важливий доступ до китайського ринку та враховує зобов'язання Китаю щодо дотримання правил міжнародної співпраці. Макрон назвав цю угоду «перевіркою добросовісності Китаю на практиці».
Джо Байден склав присягу президента США і офіційно став 46-м лідером Сполучених Штатів. На церемонії інавгурації Байдена до присяги привів головний суддя Верховного суду Джон Робертс на Західному фронті Капітолію.
Присягу віцепрезидента США прийняла Камала Гарріс, яка стала першою в історії США жінкою на цій посаді.
Про те, які виклики стоять перед Джо Байденом та його командою, читайте у статті Олега Шамшура "Гіркий присмак перемоги на фоні великих очікувань".