Припинення вогню чи переговори? Переговори чи припинення вогню? Що має бути первинним, а що — наступним? Усі дискусії на цю тему між Києвом, Москвою та європейськими столицями були різко перервані капслоком і трьома знаками оклику в соцмережі з Вашингтона на адресу України: «ЗУСТРІЧАЙТЕСЯ, НЕГАЙНО!!!».
Однак зустрічайтеся ДЛЯ ЧОГО? Яким є американське бачення закінчення цієї війни? Якими будуть її наслідки для України, Росії, Європи й світу загалом? Чи буде покарано агресора? Відновлено міжнародне право? Чи запанує справедливість? Якою є не тактика, а стратегія Трампа?
На сьогодні, наскільки нам відомо, є єдиний цілісний документ, що дає уявлення про те, яким бачать закінчення війни Росії проти України в Білому домі. Дослівно у Вашингтоні його названо «Рамками угоди Росія—Україна» (Russia—Ukraine Deal Framework). Цей документ, відоміший у пресі як «22 пункти Келлога», доставив із Вашингтона наприкінці квітня спецпредставник США по Україні Кіт Келлог і презентував як українській стороні, так і її партнерам — «європейській трійці» — британцям, французам і німцям. Імовірно, в Москві також ознайомлені з документом, що починається зі слів «Ці умови є остаточною рамкою від Сполучених Штатів Америки для України та Росії».
У світових ЗМІ в тій чи іншій інтерпретації називали деякі пункти цього документа. Однак повну картину «остаточної» американської «рамки», візій адміністрації Трампа щодо підсумків російсько-української війни представлено не було. У ZN.UA була можливість ознайомитися з цілісним документом, тому нижче ми публікуємо всі «22 пункти Келлога», щоб дати змогу й нашим читачам оцінити позицію Вашингтона та зрозуміти, до чого потрібно готуватися (або чому необхідно опиратися) Україні.
Ми бачимо, що Трамп втрачає терпіння. Йому не дає спати ночами зовсім не російсько-українська війна та її жертви, йому сниться не мир, а Нобелівська премія за нього й можливість провертати справи з Путіним.
Рішення Володимира Зеленського, який увійшов у роль старанного учня, — погодитися з вимогою Трампа й летіти до Туреччини — було швидким, але мудрим: тепер ніхто не може знову звинуватити Україну та її президента в тому, що вони не хочуть миру. Це рішення виявилось абсолютно несподіваним і досить незручним для Кремля: адже його хазяїн у ніч на 11 травня, пропонуючи «прямі переговори з київським режимом» у Стамбулі, зовсім не планував їхати туди й зустрічатися з президентом Зеленським особисто.
Проте однаково все складається так, як розпланував у своєму сценарії Путін: прямі переговори між Росією та Україною розпочнуться «без попередніх умов», ДО припинення вогню й не на вищому рівні.
Зеленський із помитою шиєю, схоже, продемонструє її лише Ердогану. Ну, можливо, Рубіо, Келлог і Віткофф іще подивляться. За відсутності Путіна в Туреччині українська сторона ще могла б відмовитися від переговорів, пославшись на ігнор російського лідера. Та американський «посередницький» загороджувальний загін, оперативно відправлений до Стамбула Трампом, не дасть уже нашим представникам можливості просто повернутися до Києва, не сівши за стіл переговорів. Попри всі попередні заяви Зеленського та його європейських колег про те, що спочатку — припинення вогню, й лише після цього — переговори.
Продовжаться вони після Стамбула чи знову будуть перервані, поновлять наші європейські партнери вимоги на адресу Москви негайно розпочати 30-денне «перемир’я» чи введуть нові жорсткі санкції проти Росії, чи знову безсило розводитимуть руками, спостерігаючи за тим, як Трамп підігрує Путіну, — побачимо вже найближчими днями. Але хай там як, рано чи пізно, з припиненням вогню чи без нього, переговори все-таки розпочнуться. Це визнає й президент Зеленський, кажучи про різні їх формати й дипломатичне закінчення війни.
Повернувшись із Лондона після непростих консультацій із представниками України та «європейської трійки», за кілька днів Келлог в інтерв’ю Fox News заявив: «Ми запропонували 22 дуже конкретні пункти. І після дуже відвертих і важких дискусій із українцями ми вважаємо, що перебуваємо в дуже хорошій позиції. Не всі пропозиції їм сподобалися, але нікому не сподобається остаточна позиція, з якою ви прийдете до них. Це нормально для будь-яких переговорів».
Трамп буквально щодня заявляє про своє палке бажання швидше закінчити «цю дурну війну». То яким бачать її закінчення у Вашингтоні? До чого, на думку американців, ми зрештою маємо прийти й на що піти в результаті переговорів, до яких так наполегливо примушує Україну адміністрація Трампа?
В «документі Келлога» немає нумерації, однак для зручності сприйняття ми пронумерували його пункти. Отже:
***
Як запевняють джерела ZN.UA, цей документ — не догма, а лише візія, певна рамка, й окреслений нею зміст іще докладно обговорюватимуть за кожним пунктом. Але ця рамка цілком дає уявлення про цілі та цінності нинішньої адміністрації США. А також про наслідки «врегулювання» неспровокованої та геноцидної війни Росії проти України як для нашої країни, так і для всього світу.
По-перше, готовність нинішньої американської адміністрації юридично визнати Крим частиною Росії свідчить: відтепер будь-який автократ чи диктатор, котрий зажадав захопити частину іншої держави, може розраховувати на те, що згодом його дії визнає й узаконить найвпливовіша (досі) демократія світу. Це очевидне й кричуще руйнування основ міжнародного права, що захищає територіальну цілісність і суверенітет держав. Рішення Трампа юридично визнати Крим російським посіє на планеті агресивний хаос, стимулюючи ще більше свавілля й агресію з боку автократів і диктаторів.
По-друге, нагадаємо, що Трамп під час своєї передвиборчої кампанії постійно казав про «мир через силу», щоправда, не уточнюючи, як саме він це реалізовуватиме. На практиці виявилося, що сила застосовується виключно до жертви агресії, а не до агресора. Адже ми бачимо, що в питанні припинення війни проти України (але не в питаннях досягнення домовленостей про комерційні справи між РФ і США) Путін не зробив жодного кроку назустріч Трампу. ЖОДНОГО. Та водночас Україну силують відмовитися від вступу до НАТО, від вимог гарантій безпеки перед перемир’ям або початком переговорів, змусили підписати «ресурсну» угоду, прилетіти до Туреччини й розпочати переговори без жодних попередніх умов. А що змусили зробити Путіна?
Тепер ми чітко бачимо, який modus operandi адміністрація Трампа застосовує для вирішення світових конфліктів.
По-третє, в американському підході до закінчення російсько-української війни є один життєво важливий для нас плюс. Усупереч вимогам Москви стосовно «демілітаризації» України, рамковий документ зберігає за нашою країною право мати Збройні сили такого розміру, який вона визнає за необхідне. Отже, ми зможемо покладатися на свою армію й розвивати свій ВПК у тісному співробітництві з нашими партнерами. А це й питання безпеки, і, як свідчить початок практики, наповнення держбюджету. А бюджет насамперед — для тієї ж таки армії.
Тому, по-четверте, потрібно зробити висновок, що саме наша армія є тим, на що Україна має зараз покладатися. Проте і з цим у нас нині проблеми, й брак зброї — не головна з них: у країні закінчуються люди, готові ризикувати життям і йти воювати, щоб захистити її. І це маємо розуміти не тільки ми, українці, а й ті у світі, хто на нашому боці, хто вважає, що ми захищаємо не тільки себе, не тільки Європу, а й «порядок, що ґрунтується на правилах»; хто бачить, що ми воюємо не тільки з Росією, а ще й із Північною Кореєю та іншими постачальниками живої сили для російської армії. Нам живою силою не допомагає ніхто. Це означає, що увага до нашої армії зараз має бути максимальною: і в плані поліпшення якості управління нею, якості підготовки бійців, їхніх командирів, і в плані ставлення до цінності людських життів.
Та цього однаково буде недостатньо, й нам залишається сподіватися, що Трамп усе-таки розплющить очі й нарешті побачить, що Путін увесь цей час водить його за носа. І послаблюючи його, Трампа, позиції всередині Сполучених Штатів, де Путін для більшості виборців є антигероєм, і опускаючи його, Трампа, й Америки авторитет на зовнішній арені. Якщо президент США нарешті це зрозуміє, тоді ми, можливо, побачимо інший документ.
Адже поки Європа ухвалює настільки незначні санкції, що за них голосує навіть Угорщина, Америка за бажання може поставити нам «Першинги» або надіслати кілька оснащених бригад, схвалити законопроєкт Ліндсі Грема або ввести реально болючі для Росії санкції. Або (помріємо) зробити це все й відразу. Тому, хай там як, окрім нашої армії, ключ від перемоги у війні з Росією тримають іще й у Вашингтоні.