Війна між Ізраїлем і ХАМАС — і можливість того, що вона може перерости в щось більш масштабне — перекреслила рішучі зусилля трьох президентів США щодо зміщення американських ресурсів і уваги з Близького Сходу. Одразу ж після атаки ХАМАС 7 жовтня президент США Джо Байден вдався до швидких дій, щоб підтримати Ізраїль, найважливішого американського союзника, і запобігти розширенню військових дій. Але наразі конфлікт зайшов у глухий кут.
Ісламський режим Ірану прагнув спровокувати релігійні повстання після власної революції 1979 року, і багатьом спостерігачам може здатися, що йому це не вдалося. Справді, у Вашингтоні та інших країнах часто кажуть, що Іран став стриманим і навіть ізольованим. Але це ніколи не було правдою. Навпаки, Тегеран розробив обачливу стратегію з розширення можливостей маріонеткових ополченців і впливу на операції по сусідству, пише Foreign Affairs.
Стратегічний ландшафт на Близькому Сході після 7 жовтня значною мірою створений Іраном і грає на його користь. Тегеран бачить можливості в хаосі. Іранські лідери використовують і роздмухують війну в Газі, щоб підняти авторитет свого режиму, послабити й делегітимізувати Ізраїль, підірвати інтереси США і сформувати регіональний порядок на свою користь. З моменту створення Ісламської Республіки керівництво Ірану виношувало експансіоністські амбіції. З 1979 року країна розглядала хаос і нестабільність, чи то всередині країни, чи то за її межами, як можливість просунути свої інтереси та вплив.
Правда полягає в тому, що Ісламська Республіка зараз перебуває у вигіднішому становищі, ніж будь-коли, з погляду домінування на Близькому Сході, зокрема завдяки здатності порушувати судноплавство в кількох критично важливих вузлових точках. Якщо не вжити заходів, різке розширення впливу Ірану матиме катастрофічний вплив на Ізраїль, весь регіон і світову економіку.
Щоб зірвати це посилення іранської могутності, Байдену необхідно терміново сформулювати, а потім реалізувати чітку стратегію, спрямовану на захист палестинського цивільного населення від ізраїльських військових операцій, протидію руйнівній стратегії Ірану, що веде війну через проксі, та ослаблення потенціалу спільників Тегерана.
Досягнення цих цілей вимагатиме від Вашингтона продуманих дій. Адже жодна світова держава, окрім США, не володіє військовим і дипломатичним потенціалом, щоб зірвати амбіції Ірану. Згідно з даними березневої доповіді керівника Центрального Командування Збройних сил США генерала Майкла Курилли в Конгресі, ескалація ударів союзників Ірану і подальші відповідні дії американських військових призвели до підбадьорення терористичних організацій, не пов'язаних із Тегераном, що спричинило зростання кількості атак таких угруповань, як ІДІЛ.
"Тегеран розглядає регіональну агресивність як шанс ще тісніше зблизитися з Росією і Китаєм. Інтересам цих країн, здебільшого, слугує те, що Вашингтон загруз у кризі на Близькому Сході, яка завдає шкоди його репутації й виснажує військовий потенціал. Примітно, що на початку березня Китай, Іран і Росія почали в Оманській затоці спільні військово-морські навчання — четверті за останні п'ять років", — пише Foreign Affairs.
За десятиліття в Ірану і його прихильників виробилося передчуття ризику. Тепер, оцінивши ослаблення американського інтересу до Близького Сходу, іранські лідери бачать вигоду в азартній грі.
Своїми атаками вони прагнуть спровокувати США на помилки, які дадуть Тегерану і його союзникам перевагу. Прорахунок будь-кого із залучених гравців, включно із самим Іраном, може призвести до розпалювання набагато масштабнішого й інтенсивнішого конфлікту на Близькому Сході, що завдасть величезної шкоди регіональній стабільності та світовій економіці.
Нагадаємо, що раніше британська газета The Telegraph писала, що Іран, схоже, націлився не лише на Ізраїль. Іран знаходиться у стані війни із Заходом, але тільки Ізраїль дає відсіч.