У ніч із суботи на неділю Іран завдав удар по Ізраїлю.
Удар був прямий, без використання іранських проксі, з дистанції понад тисячу кілометрів, що розділяють Іран та Ізраїль. Кількома хвилями більш як 300 іранських ракет і дронів атакували Ізраїль через територію Іраку та Йорданії. Для атаки було використано більш як 100 балістичних ракет, кілька десятків крилатих ракет і 170–180 безпілотників. Дрони та крилаті ракети не долетіли до Ізраїлю. Їх було збито засобами протиповітряної оборони США, Великої Британії та Йорданії, а також ізраїльською авіацією за межами Ізраїлю. Іранські балістичні ракети було збито вже над територією Ізраїлю його багаторівневою протиракетною обороною.
Мільярд доларів за 300 повітряних цілей
За попередніми оцінками, для відбиття іранської атаки було використано протиракети сумарною вартістю від одного до двох мільярдів доларів. Це за одну ніч. Почасти це кошти союзників. Але знищення іранських балістичних ракет над територією Ізраїлю відбувалося його власним коштом. Навіть якщо частково використовувались американські технології, вони були або куплені, або розроблені спільно.
Військовий результат удару Ірану по Ізраїлю 14 квітня був близький до нуля, окрім власне використання великої кількості засобів нападу й оборони. Від уламків збитої ракети дістав поранення один з бедуїнів, які живуть в Ізраїлі. Зафіксовано пошкодження на одному з ізраїльських аеродромів.
Проте атака Ірану виявилася масштабнішою за прогнозовану. На її відбиття довелося витратити більше засобів захисту, ніж очікувалося. Це означає серед іншого, що в Ірану є засоби доправити до Ізраїлю ядерні боєголовки, якщо їх буде створено. Наразі більшість розвідок світу вважає, що ядерної зброї, придатної для бойового використання, в Ірану немає. Але є консенсус, що готовність Ірану до виготовлення кількох ядерних боєголовок є високою й далі зростає. В разі ухвалення політичного рішення їх можуть створити за кілька місяців.
Інший небезпечний варіант полягає в тому, що іранські ракети, використані для удару, можуть бути розраховані на застосування північнокорейської ядерної зброї. Теоретично, якщо в російській війні проти України з’явилися північнокорейські ракети, у війні Ірану проти Ізраїлю можуть з’явитись ядерні боєголовки.
Без цього ядерного північнокорейського чинника резонів для подальшої ескалації було б значно менше.
Вісь зла проти осі добра
Після ударів 14 квітня Іран на рівні ООН і в дипломатичних комунікаціях був твердий у тому, що цілком задоволений нульовим військовим результатом своїх ударів, вважає їх великою перемогою й не хотів би продовження.
В це можна повірити.
Іран отримав дуже відчутний удар від Ізраїлю 1 квітня. Він мав реагувати, однак не був налаштований розпочинати війну. Напередодні ударів проявились ознаки гібридної війни, яка могла бути індикатором відмови від війни гарячої. В Тегерані з’явилися написи з погрозами на івриті, в ніч ударів місцеве населення бурхливо раділо. Удар був справді масованим і прямим, однак враховував те, що Ізраїль, США та союзники розуміють можливі варіанти й готуються.
Іранське керівництво могло прогнозувати нульовий військовий результат своїх масштабних ударів, але все ж таки витратило на нього значні ресурси. Удар виявився достатнім, аби змусити Ізраїль відчути загрозу й замислитися над варіантами подальших дій. Але він був недостатнім, аби гарантувати наступний крок ескалації з боку Ізраїлю. Іран не залучив для удару свого наймогутнішого проксі — «Хезболлу», що постійно нависає воєнною загрозою над Ізраїлем із Півночі.
Схоже, Іран не хотів вмикати тригер ударів із боку американських авіаносних груп і змушувати арабський світ втягуватись у війну. Іран і так винен арабському світу за проблеми, які створив для палестинців, підштовхнувши ХАМАС атакувати Ізраїль у жовтні минулого року. Не виключено, що Ірану зараз важливіше врятувати ХАМАС від повного знищення Ізраїлем, відволікаючи ізраїльські сили повітряними атаками з іранської території. Доки ХАМАС залишається під загрозою знищення, підштовхування «Хезболли» до масштабної війни з Ізраїлем виглядало б спробою Ірану сховатися від Ізраїлю за арабським світом.
Тобто удар Ірану 14 квітня виглядає не менш ретельно розрахованим, ніж удар Ізраїлю 1 квітня. Ізраїль може пропустити цей удар без наслідків. Але якщо він так зробить, стратегічно стане вразливішим. Це б продемонструвало, що по Ізраїлю можна безкарно завдавати масштабних ударів, змушуючи його та союзників витрачати ресурси на захист, які можуть перевищувати ресурси, необхідні для нападу.
Після іранського удару США надіслали сигнали про те, що воліють вважати ситуацію вичерпаною, — Ізраїль досяг значного результату 1 квітня, Іран помстився без значних наслідків 14 квітня. Однак тон чинної адміністрації, який останнім часом ставав дедалі холоднішим щодо Ізраїлю, зокрема через електоральні розрахунки у США, істотно змінився на користь Ізраїлю.
Для електоральних перспектив Джозефа Байдена ескалація з Іраном не несе тих ризиків, які несла б ескалація з арабським світом. Навпаки, теоретично вона дала б змогу почасти перехопити порядок денний зовнішньої політики Дональда Трампа. А втім, стратегія чинного президента США будується радше на демонстрації успіхів дипломатії, ніж збройних сил. США не бояться ескалації з Іраном, готові до неї, однак не хочуть її.
Країни G7, які слідом за США останнім часом позбавляли Ізраїль підтримки на тлі занадто, як їм здавалося, тривалої та руйнівної операції в секторі Гази, тепер висловили підтримку Ізраїлю та засудили Іран.
Тим часом у офіційній заяві російського міністерства закордонних справ є натяк на реалізацію Іраном права на самооборону у відповідь на дії Ізраїлю. Офіційно РФ — на боці Ірану. Натомість Китай, який значною мірою покладається на іранську нафту, не став визначати правих і винних. Він закликав усі сторони відмовитись від подальшої ескалації. Невойовничою виглядає й позиція арабських країн, окрім іранських проксі в арабському світі. Але навіть «Хезболла» не демонструє готовності до кардинальної ескалації.
Подальше залежить від вибору Ізраїлю. Якщо він погодиться вважати ситуацію вичерпаною, то виграє час, аби, можливо, завершити операцію в Газі, стабілізувати внутрішньополітичну ситуацію та здійснити військові приготування до нових нападів із урахуванням набутого досвіду. В такому разі просто зараз нічого не відбудеться. Світова увага досить швидко повернеться до ситуації в секторі Гази й російсько-української війни, наскільки це взагалі можливо на тлі наближення виборів у ЄС і США.
Якщо ж Ізраїль зробить наступний крок у ескалації з Іраном, США й країни G7 змушені будуть його підтримати, хоча б тому, що не зможуть у такій ситуації підтримати владу в Ірані аятол і Корпусу вартових ісламської революції. Натомість РФ змушена буде підтримати Іран, хоча б тому, що не зможе в такій ситуації бути в західній коаліції. Китай і арабські країни мають змогу зберегти нейтралітет, якщо іранські проксі будуть ізольовані.
В такому разі відбудеться консолідація осі зла у складі Ірану, РФ і КНДР. Але, що важливіше, — розпочнеться формування коаліції добра, яка протистоятиме не окремо цим ворожим державам, а їхній коаліції. Непередбачуваність осі зла наразі має перевагу над передбачуваністю потенційної осі добра. Її найпотужніші можливі учасники, зокрема США, досі схильні сподіватися, що саме дипломатія й поступливість, а не сила й рішучість допоможуть побудувати справедливий мир.
Ракети, що не долітають до Єрусалима, не долетять і до Києва
Удар Ірану по Ізраїлю не дотягує за наслідками до ударів німецьких підводних човнів по флоту нейтральних до квітня 1917 року США під час Першої світової війни. Не дотягує він і до удару японської авіації по базі в Перл-Гарборі нейтральних до грудня 1941 року США під час Другої світової війни. В двох світових війнах Сполучені Штати відмовлялися від нейтралітету під тиском обставин, коли гарячі бойові дії вже вирували. В обох випадках американська участь змінювала перебіг війни й робила США арбітром повоєнного устрою.
Іран завдав удару так, щоб не втягнути США в гарячу війну й не змінити баланс сил на Близькому Сході. Але наслідки ударів Ірану однаково змінюють баланс сил. Адже Іран занадто пов’язаний з РФ, яка перебуває у стані гарячої війни проти України.
Можна сумніватись у тому, що РФ зараз хоче ірано-ізраїльської війни, як у жовтні минулого року хотіла нападу ХАМАСу на Ізраїль. Тоді було здійснено спробу розпалити арабо-ізраїльську війну, в якій Іран і РФ могли б відігравати роль арбітрів. Але в ірано-ізраїльській війні РФ довелося б жертвувати ресурсами для власної війни, які вона зараз отримує в Ірану. Причому не факт, що така війна відволікла б західні ресурси від України.
Якщо говорити про перерозподіл світової уваги, то вона в цій ситуації змістилася з півдня на північ Ізраїлю, а не з України на Ізраїль.
Ракети, які не долетіли до Єрусалима, не долетять і до Києва, й навпаки. І якщо вісь зла у складі Ірану й РФ надалі консолідується, причому так, що арабський світ і Китай залишаться осторонь, сподіваючись на конструктивні комунікації із Заходом, у чинного президента США залишиться мало варіантів, окрім як підтримати консолідацію осі добра у складі Ізраїлю й України. У майбутнього ж президента США залишиться мало варіантів, окрім як погодитись із цим.
Зрештою на порядку денному постає питання вартості ресурсів у глобальному протистоянні, якщо не у гарячій війні. Скільки коштує залп дронів і ракет РФ та Ірану по Україні та Ізраїлю, і скільки коштує залп систем ППО і ПРО у відповідь? Війна на витривалість стає складнішою, але виходить на міжнародну швидкісну трасу, де перемагає той, у кого військово-промисловий двигун потужніший. Він потужніший в осі добра, коли до неї приєднаються G7, ніж в осі зла, навіть якщо до неї приєднається Китай і решта БРІКС. Тому вони й не приєднаються.
Спокуса у відповідь на іранський удар остаточно вирішити проблему іранських аятол, їхніх проксі та ядерної програми є не лише в Ізраїля. Але ризик може виявитися неприйнятним, зокрема через надмірну витрату ресурсів. Наразі й Ізраїль, й Іран намагалися втриматись у межах прийнятного ризику, який не веде до інтенсивної гарячої війни.