На відміну від старих європейських держав, які здобували і втрачали заморські території, Росія не має історично, географічно чи конституційно встановлених державних кордонів, до яких вона могла б повернутися.
У світу мало можливостей безпосередньо впливати на сьогоднішню Росію, де триває диктаторське правління особи на пізній стадії параної і манії. Мине багато часу після Владіміра Путіна, перш ніж Росія нарешті визнає, що втратила свою імперію, і почне шукати свою нову роль.
«Я пам'ятаю, як минулого місяця стояв на розі колишньої вулиці Пушкіна в Києві. Коли путінська армія вторглася в Україну, її перейменували на честь Євгена Чкаленка, лідера українського руху за незалежність початку 20-го століття. Для любителів літератури і опери стирання згадок про автора «Євгенія Онєгіна» здасться надмірною. Путін? Добре, але чому Пушкін?», - пише в статті для Gazeta Wyborcza британський історик і письменник Тімоті Гартон Еш.
Блискучі пера, співці імперіалізму
Але для українців, які борються за національне існування проти російської реколонізації, Алєксандр Пушкін став символом імперіалізму, який століттями відмовляв їм у праві на національне і державне існування.
«Пушкін був великим поетом, але він також був співцем російського імперіалізму, так само, як Редьярд Кіплінг був співцем британського імперіалізму», - пояснює Еш.
У відомій поемі російський поет зображує козацького гетьмана Івана Мазепу як примхливого зрадника, ворога героїчного царя Петра І, який здобув перемогу над шведами в Полтавській битві 1709 року і невдовзі заснував Російську імперію. Коли росіяни бомбардували Україну минулого року, в офіційному відеоролику міністр закордонних справ Сєргєй Лавров прочитав вірш Пушкіна «Наклепникам Росії», щоб насварити Захід за втручання в «нашу вічну сімейну суперечку», внутрішні справи Росії і України. Коли російські війська окупували Херсон, білборди з Пушкіним слугували пропагандистській кампанії, згідно з якою Росія «буде тут назавжди».
Не дивно, що в українських соціальних мережах постійно йшли розмови про те, що «пушкінці» атакують українські міста, що, наприклад, «пушкінці не дають нам спати спокійно - в Києві було дуже шумно».
«Після ночі, проведеної в бомбосховищі, я сам не відчував особливої симпатії до «пушкінців»», - зізнається історик.
Розпад імперії - виклик на десятиліття
Однак за відмовою українців від Пушкіна стоїть дещо більше. Озираючись в минуле, можна побачити, що розпад Російської імперії став одним з найбільших рушіїв історії останніх чотирьох десятиліть в Європі. Але дивлячись вперед, варто очікувати, що це також буде одним з найбільших викликів на наступні 20, якщо не 40 років.
Після революції 1917 року Російська імперія вступила у своєрідну фазу свого існування як СРСР, створений у 1922 році. Ленін постулював, що це має бути держава, яка декларує рівність республік, що входять до її складу. З іншого боку Сталін, як і Путін століттям пізніше, хотів, щоб Україна стала частиною Росії. Після Другої світової війни ця версія імперії домінувала в Центральній Європі аж до опускання Залізної завіси, яка розділила Німеччину навпіл. Від Варшави до Вашингтона, СРСР сприймали як імперію: як радянську, так і російську.
У 1970-х роках СРСР здавався потужним суперником США, в тому числі в Африці і Латинській Америці, але до 1980-х років він став очевидним банкрутом. У 1989-91 роках реформи Міхаіла Горбачова завершили найвидовищніший мирний розпад імперії у світовій історії, поклавши край не лише радянсько-російському контролю над Центральною Європою, але й набагато давнішим імперським зв'язкам Росії з Україною і Білоруссю. Як не дивно, але остаточний поштовх цьому надав лідер імперії Борис Єльцин.
«Багато хто на Заході поспішив припустити, що це кінець історії. Але імперії, що розпадаються, не здаються без бою. Першою реакцією ще в 1992 році стало військове вторгнення і окупація сепаратистської території Придністров'я на сході щойно утвореної суверенної Молдови, за яким послідували дві жорстокі чеченські війни», - нагадує Еш.
А пізніше імперія завдала удару у відповідь з більшою силою. З 2008 року вона окупувала два великі регіони Грузії, з 2014 року воює на сході України, анексувала Крим, а з 24 лютого 2022 року накинулася на країну з повним військовим розмахом. У своїх промовах і письмових заявах російський лідер чітко дає зрозуміти, що його головною точкою відліку є Російська імперія.
У лютому минулого року міністр Лавров, здивований рішенням свого шефа, пробурмотів одному дружньому олігарху, що у Путіна було три радники: Іван Грозний, Пьотр I і Катерина II.
Навіть Кадиров, можливо, нарешті переосмислює речі
Еш переконаний, що Історія не закінчиться, навіть якщо Україна поверне собі кожен квадратний сантиметр своєї суверенної території включно з Кримом. Зрештою, є Білорусь, країна з більш ніж дев'ятимільйонним населенням, де вже десяток років діє один з найстійкіших рухів громадянського опору в сучасному світі, який протистоїть дедалі більш авторитарному правлінню Аляксандра Лукашенкі. Є незалежні пострадянські держави Молдова, Грузія, Вірменія і Азербайджан. Є Центральна Азія. Є такі республіки, як Чечня, Дагестан і Татарстан у складі Російської Федерації. Одним з найвідданіших людей Путіна залишається чеченський лідер Рамзан Кадиров, але і він може переосмислити свої дії, коли Росія потрапить у біду.
«Ми, на Заході, не повинні обманювати себе, що можемо «керувати» розпадом ядерної імперії так само, як європейські держави наприкінці 19-го і на початку 20-го століть, коли розпадалася Османська імперія. Західні демократії часто переоцінюють свою здатність впливати на внутрішню політику авторитарних режимів. Зокрема, наша здатність безпосередньо впливати на сьогоднішню Росію під диктаторським правлінням особи, яка перебуває на пізній стадії параної і манії здається мізерно малою. Після Путіна і після його найближчих наступників може з'явитися шанс на більш конструктивні дії. І це те, на що ми повинні сподіватися», - прогнозує британський історик.
Але він застерігає, що мине багато часу, перш ніж Росія нарешті визнає, що вона втратила свою імперію, і почне шукати свою нову роль. Тим часом можна зробити все можливе, щоб країни, які прагнуть кращого майбутнього за межами занепадаючої Російської імперії, могли жити в мирі, безпеці та свободі. Геополітика, як і природа, не терпить вакууму. У довгостроковій перспективі залучення України і її менших сусідів до ЄС і НАТО, що убезпечить їх від будь-яких майбутніх спроб реколонізації, також піде на користь Росії.
«Коли двері до імперії нарешті зачиняться, вона зможе розпочати довгий шлях до національної державності. Однак цей шлях буде особливо складним, оскільки, на відміну від старих європейських держав, включаючи Францію і Португалію, які здобували і втрачали заморські території, Росія не має історично, географічно або конституційно встановлених державних кордонів, до яких вона могла б повернутися», - йдеться в статті.
Але можливе й інше постімперське майбутнє. Російськомовну літературу можуть збагатити своїми творами українські й інші постколоніальні автори, так само, як англійську літературу збагатили письменники з Південної Азії, Африки та Карибського басейну. Намагаючись відбудувати «русскій мір» за допомогою насильства, Путін зруйнував його. У травні 2013 року 80% українців позитивно ставилися до Росії під час опитувань. У травні минулого року лише 2% респондентів, яких вдалося опитати, дали таку ж відповідь. Українці перейменували вулицю Пушкіна. І винен в цьому саме Путін.
Тільки тоді, коли Україна буде надійно взята в міцні обійми геополітичного Заходу, ЄС і НАТО, її громадяни зможуть спокійно спати в своїх ліжках, як естонці та литовці, не турбуючись про нічні набіги «пушкінців». І тоді вони із задоволенням читатимуть «Євгенія Онєгіна».