Якби Володимир Зеленський був керівником компанії зі списку Fortune 500, його акціонери, ймовірно, очікували б, що він проведе свою відпустку наприкінці року за читанням книжок «для лідерів» про мистецтво перегрупування, розвороту або відкриття другого дихання.
Остання хвиля російських ракетних і безпілотних атак на міста по всій Україні стала завершальною точкою у важкому році для президента країни. Він вчиться істині, з якою харизматичним лідерам доводилося мати справу впродовж тисячоліть: добре бути втіленням важливої справи, але у важкі часи всі звинувачення впадуть на твої плечі, - пише в своїй статті журналіст і редактор Financial Times Алек Расселл.
Звичайно, український президент надто зайнятий, ведучи найбільш індустріалізовану війну в Європі з 1945 року, щоб мати час на вивчення книжок з менеджменту.
«Але в дусі новорічної розради, допомоги та настанов, якби я був у його найближчому оточенні, я міг би піддатися спокусі передати йому інсайти від трьох неяскравих лідерів, з якими я зустрівся цього року, щоб підтримати його в боротьбі з безжальним ворогом», - пише британський журналіст.
Перший з прикладів лідерства, на які, на думку автора, Зеленському варто було б звернути увагу, - це Сія Колісі, капітан південноафриканської команди-переможця Кубка світу з регбі. Його життєва історія - приклад наполегливості. Він виріс в умовах гострої бідності і став першим чорношкірим лідером команди, яка за часів апартеїду символізувала гордість африканерів. У жовтні цього року він вдруге поспіль, незважаючи ні на що, виграв чотирирічний турнір Кубка світу з регбі.
Його філософія проста: відкинути его. Колісі ніколи не був ні однією з суперзірок команди, ні найкращим стратегом. «Якщо я чогось не знаю, я так і скажу, що не знаю», - сказав спортсмен.
«Команда на першому місці. Якщо хтось знає краще за мене, він повинен вийти на сцену і висловитися. Для лідера це демонстрація сили, коли ти знаєш те, чого не знаєш», - пояснив Колісі.
«У всіх воєначальників бувають моменти, коли їм здається, що вони знають більше, ніж їхні генерали, і іноді це так і є. Зеленський, безумовно, мав розбіжності зі своїми командирами, що стало зрозуміло цієї осені, коли один з провідних генералів заговорив про патову ситуацію, термін, який Зеленський майже заборонив. Але, як сказав би Колісі, коли ви перебуваєте в обороні, може бути важливо дати можливість висловитися старшим товаришам по команді», - пише Расселл.
Він додає, що в Києві у Зеленського склалася репутація людини «з автократичним мисленням».
«Можливо, він міг би розділити відповідальність і увагу зі своїми міністрами та іншими українськими політичними лідерами в дусі національної єдності? Це також дало б зрозуміти його союзникам, а також їхнім виборцям, що в українському уряді працює більше, ніж одна динамічна людина», - додає британський журналіст.
Друге джерело потенційного натхнення ближче до України. Це президент Молдови Майя Санду. Крихітна країна-сусідка України також довгий час перебувала в тіні Росії і теж мріє про вступ до ЄС. Санду занурена в боротьбу з корупцією в судах та політичній культурі. А це проблема, яка турбує й Україну.
«Бравурна показушність публічних виступів Зеленського була електризуючою і необхідною у 2022 році. Але під час другої зими повномасштабної війни можливо є сенс у менш ефектній, але сталевій рутині в стилі Санду? Є щось дивовижне в наполегливому стилі цієї колишньої чиновниці Світового банку, заснованому на даних. Лідерство - це не лише успіх. Це ще й наполегливість», - йдеться в статті.
Санду визнає, що деякі речі знаходяться поза її контролем, але вважає, що потрібно продовжувати намагатися робити правильні речі. Це, безумовно, стосується і України. Адвокація важлива і корисна, але, на жаль для Києва, життєво важливе питання забезпечення фінансування з боку США та ЄС знаходиться поза його контролем. Наразі українцям доводиться опустити голову і будувати економіку війни.
Третій лідер, на якого, на думку автора, Зеленському варто було б звернути увагу, живе приблизно за 9500 кілометрів на схід від Києва. Політична культура Індонезії має багато спільного з українською. Це демократія, що розвивається, з елітою, яка не завжди славиться прозорістю своїх дій. Президент країни Джоко Відодо досконало опанував мистецтво стримування надто високих очікувань.
Він звик говорити про свої наміри, втілювати їх, а потім розповідати, як саме він це зробив. Так він просував свою масштабну програму з побудови мостів. Зараз він застосовує той самий підхід до перенесення столиці. Хоча Расселл визнає, що тут індонезійський лідер перетнув палицю з точки зору управління очікуваннями.
«Це не вина Зеленського, але український контрнаступ цього літа був охоплений таким ажіотажем, що коли він зупинився, розчарування було ще гострішим», - нагадує автор.
Нарікання на брак лідерства у світі стало вже звичною справою. На думку Расселла, у Західній Європі мало тих, хто вдається стратегічним мисленням, хіба що так можна сказати про президента Франції Еммануеля Макрона. І дуже спокусливо думати про те, що колись в минулому світом керували краще.
«Наступний рік буде важким, але ми не повинні впадати у відчай щодо здатності людства відповісти на виклики. І ми точно не повинні впадати у відчай щодо Києва. І якщо Колісі має рацію, що лідерство - це командний дух, то важко уявити, щоб російський президент Владімір Путін вийшов переможцем», - йдеться в статті.