Західний альянс частково залатав деякі тріщини, які з'явилися навколо стримування агресії Росії проти України. Президент США Джо Байден, який припустив, що «невелике вторгнення» Москви може призвести до розколу дій членів НАТО, нещодавно оголосив «повну одностайність Заходу» після відеорозмови з європейськими лідерами. Американські чиновники додали, що будь-яке вторгнення Росії в сусідню країну спровокує жорсткі санкції, пише Financial Times.
Крім того, тривають дипломатичні контакти: США надіслали письмову відповідь на вимоги президента РФ Владіміра Путіна щодо так званих «гарантій безпеки».
Проте спроба Заходу створити єдиний фронт дестабілізує одна з його найвпливовіших країн: Німеччина.
У той час як США та Велика Британія надіслали оборонну зброю до Києва, Берлін відмовляється постачати озброєння.
Коаліція канцлера Олафа Шольца подала неоднозначні сигнали щодо того, чи готова вона зупинити газопровід «Північний потік-2», якщо російські війська увійдуть в Україну, і підтримати фінансові санкції, такі як відключення РФ від міжбанківської платіжної системи SWIFT.
Історичні чинники, включаючи політику розрядки з країнами радянського блоку, ініційовану колишнім канцлером Віллі Брандтом, і залежність Німеччини від імпорту російського газу, що наростала з 1970-х років, впливають на рішення Берліна.
Позиція Німеччини щодо надання озброєння Україні підкріплюється давньою забороною на експорт летальної зброї в зони конфлікту.
Однак є вагомі причини для того, щоб адміністрація Шольца проявила солідарність із зусиллями США, спрямованими на запровадження жорстких економічних санкцій. Крім того, Берлін повинен натиснути на німецький бізнес.
Немає більших ризиків для постачання енергії та ділових відносин Берліна з Москвою, ніж війна в центрі Європи. Необхідно зробити все можливе, щоб переконати Путіна шукати дипломатичне, а не військове вирішення його вимог безпеки.
Більше того, газопровід «Північний потік-2» завжди був політичним, а не економічним проектом, покликаним звільнити Росію від залежності від експортного трубопроводу через Україну. Хоча минулого тижня Шольц натякнув, що майбутнє «Північного потоку-2» буде під питанням, якщо Росія вторгнеться в Україну, він повинен бути більш чітким, заявивши, що газопровід не може працювати за таких обставин.
Очікувані санкції проти Росії вплинуть на бізнес і економіку в цілому, як в Німеччині, так і в Європі. Але щоб загроза каральних заходів була надійним стримувальним фактором, Кремль повинен вірити, що Захід також готовий ризикнути власною економікою.
Занепокоєння Німеччини щодо потенційних побічних ефектів заходів проти російських банків, у тому числі щодо здатності Берліна здійснювати платежі за енергетичні поставки, краще обговорити в приватному порядку між західними союзниками, а не публічно.
Не лише німецький бізнес намагається закрити очі на кризу в Україні. У Німеччині є російські інвестиції та акціонери. Однак, для прикладу, нещодавно деякі провідні італійські компанії вже показали Путіну можливу ціну санкцій.
Звичне ведення бізнесу навряд чи можливе з партнером, який погрожує своєму сусіду військовим вторгненням. Найкраща надія на можливе повернення до нормального життя – це зміцнити солідарність Заходу та його рішучість у політиці стримування і дипломатії, резюмує видання.
Чи готові американці і європейці пожертвувати Україною задля поліпшення відносин із Росією? Наскільки важливо для них підтримати Україну? Чи згодні вони послати війська на захист нашої країни у разі нового російського вторгнення? Чи хочуть бачити Україну в ЄС і НАТО? Відповіді на ці та інші запитання дало розлоге соціологічне дослідження, недавно проведене у США, Канаді, Великій Британії, Німеччині, Франції, Польщі. Його результати аналізує Тетяна Силіна у статті «Чи готовий Захід захищати Україну від Путіна? Що кажуть у шістьох провідних країнах».