Ще ніколи так багато українців не вважало поляків дружнім народом. Польські компанії підкреслюють велику кількість контрактів, підписаних в Україні, в той час як польський ринок праці став дуже залежним від українських працівників.
Можна сказати, що ніколи 3 і Україна не були такими близькми. Але водночас, вже давно не було такої напруги між їхніми елітами.
Про це на сторінках Rzeczpospolita пише польський історик і політик Павел Коваль, додаючи, що в Києві і Варшаві не бракує політиків, які готові грати трагічною історією так само, як і будь-яким іншим інструментом. Але для людей в Галичині (по обида боки кордону) і на Волині ці сторінки минулого досі живі і болісні. Розхитування настроїв, зрештою, зачепить простих людей. Політика створить безповоротну тенденцію, яка стане на заваді догляду польских могил в сусідній країні, нашкодить економіці тощо.
"Ми наблизилися до червоної лінії емоцій, за якою втрати буде важко відшкодувати. Йдеться про польську позицію. Країна, яка має погані відносини з Росією, Литвою, а також з Україною, буде мати поганий образ, зокрема, в США. Жодна американська адміністрація не захоче брати на себе проблеми союзника", - зауважує Коваль.
Він додає, що збереження пам'яті про трагедію на Волині - важливе завдання, і це розуміє дедалі більше українців. Але спроба перенести напругу зі сфери історії на інші виміри відносин - це найгірший сценарій для Польщі.
Коваль зауважує, що сьогодні в Польщі існує три підходи до України. Перший - емоційний, він цілком зрозумілий. Відповідно до нього, поляки хочуть, щоб українці дивилися на історію, так само, як і вони. І поки цього не станеться, жодна спільна справа не зрушить з місця. Другий підхід - "купецький". Частина політиків помітила, як легко можна підживити польсько-українську суперечку і за рахунок цього здобути ще більшу підтримку виборців. "Політичні купці" готові готові грати на болю і емоціях тих, чиї рани від втрати близьких на Волині ще не загоїлися. Зрозуміти це можна, але важко прийняти такий підхід.
Є і третій варіант - державний, реалістичний. Він означає, що варто плекати і шанувати історію минулих поколінь, але майбутнім теж треба виявити таку ж підтримку.
"Не варто дивитися на відносини з Україною тільки через призму історії. Натомість варто звернутися до заповіту, який в питанні відносин з українцями полякам лишив Папа Іван Павло ІІ. І не варто кричати, що "ми перші", хто розповів про Волинь, бо це не правда", - зауважує Коваль.
Він зауважує, що інциденти по іншій бік кордону не можуть бути підставою для зміни політики. Прем'єр-міністри, президенти, міністри на Заході не змінюють свої цілі під впливом інцидентів. Вони йдуть на зміни в тому випадку, якщо це в інтересах країн. Сьогодні цінується стриманість держав і міркування над тим, що буде завтра.
22 липня минулого року Сейм Польщі услід за Сенатом встановив 11 липня днем пам'яті жертв "геноциду", здійсненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої у 1939-1945 рр..".
У відповідь на рішення Сенату та постанову Сейму Польщі, 8 вересня Верховна Рада ухвалила постанову, в якій засудила "односторонні дії Сенату і Сейму Республіки Польща, спрямовані на перегляд результатів співпраці, які були досягнуті під час конструктивного українсько-польського діалогу за останні десятиліття".
Детальніше про проблеми українсько-польських відносин читайте у статті Олени Гетьманчук "Україна-Польща: партнерство без патронату і передумов" в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".