Протистояння США та Китаю змінює глобальні геополітичні стандарти, Пекін став новою загрозою для Заходу. Що є унікальним у китайській моделі? Важко сказати, що існує конкретна китайська економічна модель. Можна згадати про модель розвитку Східної Азії: швидка індустріалізація, що керується експортом, лідерами якої стали Японія, Південна Корея і Тайвань. Китай також наслідував ту ж модель, але у більшому масштабі. Справжнім нововведенням Пекіна було те, що країна не лібералізувалась політично, але стала багатшою. Це відрізняє Китай від інших країн Азії, пише Financial Times.
Китай готується відсвяткувати 100-річчя заснування Комуністичної партії. Центральним твердженням президента Сі Цзіньпіна є те, що під розумним керівництвом партії Китай відкрив унікальний шлях розвитку, і тепер решта світу може брати з нього приклад. У своїй промові на з'їзді партії в 2017 році Сі Цзіньпін проголосив, що Пекін «прокладає новий шлях для інших країн, що розвиваються, у досягненні модернізації».
Твердження китайського лідера про відкриття нового шляху економічного зростання викликає сумніви. Ранні етапи економічних реформ в Китаї йшли за формулою, яка вже гарантувала попередні економічні успіхи Східної Азії.
Багато перших заводів на півдні Китаю були створені іноземними інвесторами з Тайваню, Гонконгу, Таїланду та інших країн. Вони транспортували модель, яка працювала в цих країнах, у нове середовище. Той факт, що Китай протягом десятиліть продовжував рости потужними темпами, є великим досягненням. Але це не безпрецедентний факт. Японія здійснила подібний крок після Другої світової війни. Південна Корея була біднішою за деякі регіони Африки на південь від Сахари в 1950-х роках, але сьогодні це багата країна.
Попри те, що економіка китайської моделі не є унікальною, політика Пекіна насправді нова. На відміну від Тайваню або Південної Кореї, які перетворилися з однопартійних держав на демократії, Китай навпаки закріпив домінування Комуністичної партії.
Коли Пекін говорить про нову модель для країн, що розвиваються, він також натякає і на політичні питання. Чому б не прийняти порядок авторитаризму китайського зразка, а не хаос демократії західного типу?
Китай також кинув виклик геополітичному середовищу, яке було фоном для економічного зростання Азії. Протягом деякого часу Азія була американським союзником. В контексті холодної війни з Радянським Союзом США побачили переваги відкриття свого ринку для експорту для своїх союзників із Азії. Вашингтон також був готовий терпіти їхню протекціоністську політику.
Поява економічних конкурентів із Азії стала викликом для Америки. Виникла паніка з приводу зростання Японії у 1980-х роках. Але реакція Сполучених Штатів виявилася стриманою, оскільки Японія була союзником демократії.
Китай ніколи не збирався бути союзником США. Але до недавнього часу Пекін був дуже обережним і намагався уникнути відкритого виклику американській владі. Це змінилося за часів Сі Цзіньпіна, коли Китай побудував військові бази у регіоні Південно-Китайського моря.
Як авторитарна країна, яка останнім часом активно намагається кинути виклик американській військовій, політичній та економічній могутності, Китай із запізненням отримав реакцію у Вашингтоні. Адміністрація колишнього президента США Дональда Трампа зосереджувалася на дефіциті торгівлі з Китаєм. Однак за часів Джо Байдена реакція стала більш «ідеологічною». Новий президент каже, що США та Китай втягнуті в ідеологічну та політичну боротьбу, яка визначить те, що пануватиме в світі - демократія чи авторитаризм.
Китайський уряд має підстави вважати, що США занадто пізно переосмислили свою підтримку моделі зростання Азії, яка сприяла розвитку Пекіна. Китай вже є найбільшим у світі експортером. Зараз країна має величезну внутрішню споживчу економіку, яка забезпечує альтернативне джерело зростання експортним ринкам.
Китай також став провідним суб’єктом нових прямих іноземних інвестицій. Китайські компанії розширюються по всьому світу. Економіки США та Пекіна настільки глибоко переплетені, що справжнє роз'єднання було б надзвичайно складним процесом.
Попри це, Сі Цзіньпін пішов на великий ризик, відкрито кинувши виклик американській владі. Протягом перших десятиліть піднесення Китаю США вважали, що Пекін також буде лібералізуватися політично, оскільки країна ставала багатшою. Тож Америка спочатку прийняла позитивне ставлення до зростання Пекіна - подібно до свого підходу щодо інших економік Східної Азії.
Але зараз Америка змушена змінювати свою політику. США обмежують доступ Китаю до деяких передових технологій і закликають своїх союзників створити єдиний фронт проти Пекіна. У цьому новому геополітичному середовищі Сі Цзіньпіну справді потрібно знайти нову «китайську модель», якщо він хоче, щоб зростання Китаю тривало безперервно, резюмує видання.
В ковідному світі мильні бульбашки хай-теку неконтрольовано зростають, як і ціна біткоїна, але посилюється і відчуття тривоги, що рано чи пізно ці бульбашки вибухнуть під власним тиском, і нічим не забезпечена ліквідність знищить і ринок, і долар разом із ним. Причиною цього може стати не тільки повернення світової економіки до «нормального» функціонування. Справа у тому, що в хай-теку у США з’явився конкурент, і він досить специфічно ставиться до правил Волл-стріт. Цей конкурент — Китай. Уже немає жодного сумніву, що найближчими роками розгорнеться жорстке протистояння, і передусім — на рівні державних політик, за технологічне лідерство. Про «битву гігантів» на ще одному терені читайте в статті Сергія Корсунського «Холодна технологічна війна».