Після терактів у Парижі минулої п'ятниці, які стали найбільш кривавими в історії Франції, зросла увага до "Ісламської держави", яка з'явилася після так званої "Арабської Весни".
Багато коментаторів роблять висновок, що салафізм і джихадизм в сучасній формі стали наслідком провалу втручання Заходу на Близькому Сході і в Північній Африці. Але це не так і коріння сучасних насильницьких ісламських рухів варто почати відстежувати з часів експансії СРСР в арабському світі.
Про це на сторінках іспанської газети El Mundo пише історик Хуан Хосе Рівас Морено. Він нагадує, що після деколонізації Франція і Великобританія відмовилися від контролю над більшістю новостворених країн. Вони передали владу емірам і монархам, які могли об'єднати різні племінні общини. Практично у всіх країнах сучасного Близького Сходу і Північної Африки, серед яких Ірак, Єгипет, Лівія, Туніс, Марокко, Йорданія і Ємен, правили королі. При цьому вони співіснували з іншими монархіями в Ірані, Афганістані і Саудівській Аравії.
В ті часи ісламський світ був дуже розділений. В різних країнах були поширені відмінні релігійні течії і традиції. Культурного зв'язку теж не було, оскільки міжнародна арабська писемність ще не існувала. Тому королі і еміри мали підходили на роль лідерів, оскільки мали достатньо авторитету, щоб об'єднати общини.
Однак глобалізація внесла свої корективи. Міський середній клас, який розмовляв англійською чи французькою і був налаштований проти всього західного, яке вважав колоніальним, орієнтувався на соціалізм, секуляризм і панарабізм. Такі люди мріяли модернізувати свої країни і часто зверталися до "лівих" ідей, беручи за приклад прем'єр-міністра Індії Джавахарлала Нері і президента Туреччини Мустафи Кемаля Ататюрка. Такий середній клас був ідеальним для СРСР.
В 1953 році Єгипет і Туніс, завдяки пасивності США, скинули своїх монархів. Єгипетський лідер Гамаль Абдель Насер став одним із головних прихильників панарабізму і союзником Радянського Союзу. Після того Кремль намагався розширити свій вплив у арабському світі за допомогою поширення панарабізму. Він підтримав переворот в Сирії в 1963 році, а також проголошення "просоціалістичних" республік в Іраці (у 1958 році), в Ємені (в 1962 році) і Лівії, де в 1969 році лідером став Муаммар Каддафі.
В той період США не проявляли інтересу до втручання у зміни в регіоні і поводилися пасивно. Натомість СРСР активно втручалася в події, часто через свою ворожість до Ізраїлю. Цим самим комуністична імперія тривожила монархії в Ірані і Саудівській Аравії. Через це іранський шах вступив у союз із США.
А король Саудівської Аравії зосередився на поширенні ідей панісламізму і салафізму. Він посварився з прихильним до СРСР і комунізму президентом Єгипту Гамалем Абдель Насерем і вирішив, що лише американці зможуть врятувати його королівство від радянського наступу на Близькому Сході.
В 1978 році комуністи повалили афганського монарха і захопили владу, після чого в країні почалися жорстокі репресії. Це викликало супротив з боку населення, тому Радянський Союз вперше пішов на відкриту агресію і вторгся в Афганістан у 1979 році.
Таким чином, в той момент під впливом СРСР опинилися Алжир, Туніс, Сирія, Лівія, Єгипет, Ірак і Ємен. Тому Саудівська Аравія і Пакистан вирішили, що комуністична імперія їх оточила.
Вторгнення в Афганістан стало сигналом і для прихильників панарабізму, які побачили, що їхні союзники в Кремлі готові без вагань розв'язати війну проти мусульманської країни. І, як не дивно, це змусило їх відмовитися від лояльності СРСР і змінити своє ставлення до комуністичної імперії на вороже.
В цей же час, Саудівська Аравія розбагатіла за рахунок зростання цін на нафту і почала фінансували свій панісламістський проект. Вона створила Ісламський банк розвитку, Лігу арабських держав і Всесвітню асамблею мусульманської молоді. Щедрі пожертви і гуманітарних характер зробили ці проекти Ер-Ріяда дуже популярними і реальною противагою соціалістичним режимам, які погрузли у корупції і були неспроможні оновити інфраструктуру. Але за допомогою гуманітарних програм Саудівська Аравія ще й поширювала салафітську літературу і розповсюджувала Коран.
Багатство саудитів допомогло створити реальні міжнародні канали для створення мусульманської солідарності в усьому світі. За сприяння Саудівської Аравії і Пакистану в усіх країнах арабського світу були створені вербувальні центри, де боєздатних чоловіків переконували стати "священними воїнами", моджахедами. Їх відправляли в Пешавар на кордон з Афганістаном.
США ж почали давати зброю афганським джихажистам лише в 1986 році, через 7 років після вторгнення СРСР в Афганістан. На думку історика, це дуже важливий факт, який свідчить, що новий ісламський порядок був спричинений не так західним втручанням, як заради протистояння Кремлю і Радянському Союзу.
Історик підкреслює, що міжнародний салафізм і джихадизм виник саме для захисту від радянської загрози і зміцнився в умовах інтелектуального вакууму на Близькому Сході, який виник після розпаду СРСР, коли атеїстичні режими панарабістів теж зазнали краху. І саме Саудівська Аравія була першою країною, яка створила міжнародну мережу вербування "священних воїнів". США підтримали цей крок, але не усвідомили своєчасно його небезпеку.
Сьогодні ж терористи "Ісламської держави" погрожують підірвати Білий дім. Про це терористи оголосили в новому пропагандистському відео, на йому вони запевняли, що теракти в Парижі - це лише початок.
У п'ятницю, 13 листопада, кілька груп екстремістів здійснили серію терактів в Парижі, в результаті яких загинуло 129 осіб. Ісламісти влаштували бійню в концертному залі Bаtaclan, стріляли у відвідувачів кількох ресторанів. Біля стадіону Stad de France у двох різних входів вибухнули смертники. Найбільш кривавим епізодом стала бійня на рок-концерті в клубі Bataclan, де четверо людей в чорному розстріляли близько ста осіб.
Відповідальність за теракти взяло на себе терористичне угрупування "Ісламська держава".