UA / RU
Підтримати ZN.ua

Дні народження Управління Верховного комісара ООН свідчать лише про невдачу міжнародного співтовариства – Філіппо Гранді

За словами Верховного комісара ООН у справах біженців, якби фактори, що обумовлюють масове переміщення, були вирішені хоч би в півдюжині країн, мільйони біженців могли б повернутися додому, як і мільйони інших внутрішньо переміщених людей.

У понеділок, 14 грудня, Управлінню Верховного комісара ООН у справах біженців виповнюється 70 років. Для організації, яка повинна була припинити своє існування через три роки після створення, це незручний день народження, який ми не в настрої святкувати. Про це йдеться в колонці Верховного комісара ООН у справах біженців пана Філіппо Гранді.

За його словами, коли світ почав відбудовуватися після страшної Другої світової війни, УВКБ ООН мало одного завдання знайти домівки для європейських біженців.

"Мандат, започаткований 14 грудня 1950 року, був обмеженим у часі, географічно обмеженим і явно неполітичним, а його існування нагадувало про страждання, які найкраще змітати разом із завалами. Але мінливий міжнародний порядок призвів до нового конфлікту і, отже, до більшої кількості біженців - 200 тисяч угорців втекли до Австрії після повстання 1956 року, розгромленого радянськими силами. Наступного року Туніс звернувся до УВКБ ООН за допомогою, оскільки війна за незалежність у сусідньому Алжирі змусила десятки тисяч людей тікати через кордон у пошуках безпеки. І місія продовжувала розширюватися", - йдеться в тексті. 

Зазначається, що післяколоніальна ера супроводжувалася боротьбою за визволення, а потім боротьбою за владу, в результаті якої мільйони мирних жителів потрапили в потрясіння. Рік за роком, континент за континентом, УВКБ ООН закликали допомогти зростаючій кількості людей, змушених бігти, від Центральної Америки до Африки на південь від Сахари до В'єтнаму та Камбоджі.

Пан Гранді пише, що в минулому році відбулося чотири десятиліття переміщення з Афганістану. Наступного року виповниться десятиліття з моменту розгортання конфлікту в Сирії. І так далі - низка небажаних ювілеїв, нові конфлікти, що виникають або повторно спливають, навіть якщо наслідки старих ще не згасли. За останні сім десятиліть світ, який присягнувся вступити в епоху миру, виявився дуже справним у виборі боїв, але не таким умілим у їх вирішенні.

Отже, УВКБ ООН раз за разом закликали зробити все можливе, щоб захистити вразливих людей, які втратили свої домівки. Це часто спричиняло компроміс.

Зазвичай ми не “в залі нарад”, коли вирішується доля націй і народів. Але ми завжди на місцях, допомагаємо людям, які змушені тікати, коли ці суперечки залишаються невирішеними. Наш неполітичний характер записаний у нашому статуті, однак, оскільки ми присутні в багатьох кризах і реагуємо на багато надзвичайних ситуацій, наша робота часто передбачає складну дипломатію, жорсткі рішення та неможливий вибір, оскільки ми намагаємось охопити все більшу кількість вразливих людей ресурсами, які просто не збігаються з потребами.

Колеги УВКБ ООН в минулому і в даний час пишаються позитивними змінами, яких вони допомогли досягти, життями, які вони захистили, змінили та врятували. Вони пишаються тим, що вирішують нові виклики, такі як вплив кліматичних змін або, зовсім недавно, пандемія коронавірусу - фактори, які посилюють і без того значні проблеми, пов'язані з переміщенням.

Водночас вони бажають, щоб їм цього не потрібно було робити. Якби ворогуючі сторони домовились про припинення вогню, щоби переселенці могли безпечно повернутися додому, якщо би уряди поділяли відповідальність за переселення, якщо би держави дотримувались своїх зобов'язань за міжнародним правом щодо притулку та принципу невислання - не висилали тих, хто втік, до їхнього життя назад, звідки вони прийшли - тоді нам, УВКБ ООН, було б набагато менше роботи.

І так, ми неодноразово закликали до всього вищезазначеного.

У 1994 році я був частиною команди УВКБ ООН з надзвичайних ситуацій у тодішньому Заїрі, нині Демократичній Республіці Конго. За чотири дні мільйон людей перетнули кордон з Руандою, щоб врятуватися від різанини, й потрапили у спалах холери, в результаті якої загинули десятки тисяч людей.

Тож мої колеги, завдання яких захищати людей мусили копати могили. Ви можете думати про врятоване життя, про той момент, коли відчай біженця перетворився на надію через ваші зусилля. І ви ніколи не перестанете думати про життя людей, які не змогли врятувати.

Майже рік тому загальна кількість біженців, внутрішньо переміщених осіб, шукачів притулку та осіб без громадянства досягла 1% світового населення. Цікаво, який відсоток ми вважатимемо неприйнятним - 2%, 5% і більше?

Скільки людей повинні зазнати втрат та зневаги перед тим, як політичні лідери будуть працювати над вирішенням причин такої ситуації?

Тож у 70-річчя УВКБ ООН, мій виклик міжнародному співтовариству полягає в наступному: позбавити мене роботи. Поставте собі за мету побудувати світ, в якому справді немає потреби в агентстві ООН з питань біженців, оскільки ніхто не змушений тікати.

Не зрозумійте мене неправильно: наразі, наша робота є надзвичайно важливою, проте парадокс полягає в тому, що ми не повинні існувати. Якщо ми будемо відзначати наступні дні народження це свідчитиме лише про те, що міжнародне співтовариство зазнало невдачі. Але якби фактори, що обумовлюють масове переміщення, були вирішені хоч би в півдюжині країн, мільйони біженців могли б повернутися додому, як і мільйони інших внутрішньо переміщених людей.

За словами Верховного комісара ООН у справах біженців, це було б дуже вдалим початком - і це було б те, що ми всі могли б по-справжньому святкувати.