Для багатьох призначення Ентоні Блінкена новим державним секретарем США означає «святкове повернення до функціональних трансатлантичних відносин». В Європі зараз проводиться робота з вивчення способів подолання розбіжностей у відносинах із США та побудови «спільних фронтів» з питань, що становлять спільний інтерес, пише Financial Times.
Однак, варто враховувати й те, що відносини США та ЄС залежать від політики Європи щодо інших частин світу. Подібну думку минулого року висловив і сам Блінкен у своєму есе в співавторстві з аналітиком питань зовнішньої політики Робертом Каганом.
«Наші союзи застаріли в одному ключовому відношенні: США мають європейських союзників та союзників з Азії, але жодна установа не пов’язує азіатські та європейські демократії. Оскільки китайська ініціатива "Пояс і шлях" зближує Азію, Європу та Близький Схід, відповідаючи інтересам Пекіна, демократії також потрібна глобальна перспектива», - писав Блінкен.
Старший співробітник Німецького фонду Маршалла Ульріх Спек звернув увагу на ці слова, зазначивши, що "внутрішня частина трансатлантичних відносин набагато більше стосується зовнішнього світу". На його думку, Китай намагається посилити свій авторитарний вплив у глобальному масштабі, а критична маса країн між великими державами отримують серйозне стратегічне значення: Центральна Азія, Південний Кавказ, Східна Європа - всі ці райони стають зонами конкуренції між двома видами наддержав.
Парадокс полягає в тому, що багатосторонні інституції, норми та стандарти є найбільш важливими елементами для ЄС, а торговельна політика є сферою міжнародної сили, де Європа може кинути виклик США. Проте саме Вашингтон, а не Брюссель, роками дотримувався багатосторонньої торговельної структури Транстихоокеанського партнерства для налагодження дружніх зв’язків із демократичними державами Азії. Звісно, це налагодження зв’язків було зруйноване американським президентом Дональдом Трампом.
Але, окрім підписання двосторонніх торговельних угод з азіатськими країнами, зокрема з Японією, Південною Кореєю та Сінгапуром, ЄС фактично більше нічого не міг запропонувати найбільш заселеному регіону світу. Натомість Азія самостійно здобула власну впливовість і налагодила регіональне всебічне економічне партнерство, при цьому, Китай, як найбільш потужна економіка, швидше за все, матиме найбільший вплив на це партнерство.
Чому ЄС не зумів побудувати привабливі умови для міжнародної співпраці на основі власних цінностей та практики?
Можливо, проблема полягає в тому, що найбільш перспективні інструменти ЄС можуть бути недостатньо придатними для геополітичної стратегії. Професорка права в Колумбії Ану Бредфорд визначила "ефект Брюсселя", при якому стандарти ЄС добровільно приймаються в інших регіонах. "Основоположна логіка" цього процесу "покладається на власний інтерес глобальних компаній у відповідності до правил Брюсселя", сказала вона.
«Це не те, що передбачає нав'язування чи примус. Тим більше геополітичні питання не відповідають ринковій логіці, яка змушує компанії дотримуватися вимог», - сказала Ану Бредфорд.
Що стосується «експорту своїх регуляторних норм» за допомогою торговельних угод, Бредфорд вважає, що "виконання цих норм в межах самого ЄС має досить сумні перспективи", навіть щодо верховенства права в самій Європі.
Професорка також попередила, що Китай закріплює свої стандарти цифрових технологій. Щоб протистояти цьому, ЄС та США повинні запропонувати альтернативні технологічні рішення країнам, що розвиваються, пояснити „залежність”, яку принесе за собою погодження на ініціативи Китаю. Однак, і сама Європа повинна провести значну «внутрішню роботу» в межах ЄС.
Іншими словами, може бути так, що найважливіший внесок ЄС у трансатлантичне співробітництво стане не двостороннім чи навіть багатостороннім, а одностороннім, резюмує видання.