П'яте червня. Саме цей день визначено міністеркою фінансів США Джанет Єллен як імовірну «дату Х», дату першого в історії США державного дефолту, тобто неможливості уряду США сплатити свої поточні фінансові зобов’язання.
Можливість дефолту практично не пов’язана зі станом американської економіки та фінансів, незважаючи на астрономічну цифру державного боргу — 31,4 трлн дол. Державні боргові зобов’язання США належать до найнадійніших видів інвестицій. Для збереження надзвичайно вигідного для Сполучених Штатів фінансового status quo членам американського Конгресу достатньо ухвалити рішення про підвищення стелі, або ліміту державного боргу — відповідно до вимог чинного законодавства. Цікаво, що серед економічно розвинених країн така юридична норма існує лише в Данії.
Вперше ліміт державного боргу в США було запроваджено під час Першої світової війни 1917 року з метою зобов’язати федеральний уряд дотримуватися бюджетної дисципліни. Відтоді боргову стелю підвищували багаторазово. В умовах так званого розділеного правління (коли партія президента не контролює законодавчу гілку влади), яке нині існує у США, питання щодо збільшення граничного показника державного боргу іноді призводило до гострих конфліктів між адміністрацією та Конгресом, під час яких сторони просували власні бюджетні пріоритети.
Під час президентства Біла Клінтона та Барака Обами навколоборгові суперечки навіть спричиняли призупинення роботи урядових агенцій. Утім, республіканці та демократи завжди досягали компромісу щодо законодавчого збільшення державного боргу з огляду на загрозу (в разі дефолту) дестабілізації ринків і серйозних негативних наслідків для американської та світової економіки й відповідно для лідерських позицій США у світі. Забезпечення останніх є своєрідною «священною коровою» американської політики, попри партійні розбіжності в методах досягнення цієї мети.
Є всі підстави очікувати, що так само закінчиться політична психодрама навколо боргової стелі 2023 року, незважаючи на рішучі вимоги ультраконсервативних конгресменів-республіканців обумовити збільшення боргового ліміту радикальним зменшенням урядових видатків і незадоволення лівого крила Демократичної партії поступками президента у фінансуванні важливих для прогресистів програм. Окрім величезних репутаційних втрат для США, на думку багатьох американських аналітиків, дефолт міг спричинити економічну рецесію у Сполучених Штатах.
На момент появи цього допису, завдяки двопартійним зусиллям вдалося забезпечити позитивне голосування в Палаті представників, де ситуація була найскладнішою. Голосами 149 республіканців і 165 демократів дію законодавчої норми про ліміт державного боргу США було призупинено до січня 2025 року. Після цього законопроєкт було надіслано до Сенату, де лідери обох партій заявили про його підтримку.
Домовленість, досягнута після вкрай важких переговорів, дає нагоду кожній стороні говорити про «перемогу» в обстоюванні принципових для своєї політичної сили питань, забезпечуючи загалом прийнятний для суспільства й очікуваний діловими колами США компроміс. Зокрема це стосується фінансування соціальних програм, податкової служби, витрат на оборону (вони навіть трохи збільшаться), перегляду правил отримання деяких видів соціальної допомоги. Поза межами угоди залишається запропоноване Білим домом скасування низки винятків, «лазівок» у податковому законодавстві. З іншого боку, республіканці були змушені погодитися на збереження амністії щодо погашення частки заборгованості за кредитами на отримання вищої освіти та деяких податкових пільг для розвитку відновлюваної енергетики.
Чи не найбільшим політичним досягненням адміністрації Джо Байдена є відтермінування наступного перегляду ліміту державного боргу США до 2025 року, тобто після наступних президентських і конгресових виборів. Унаслідок цього республіканці позбавляються суттєвого важеля тиску на чинного президента США 2024 року. Він зможе уникнути необхідності робити поступки, які можуть негативно сприйняти партійні активісти. Зберегти їхню підтримку для Байдена критично важливо.
Згідно з даними травневого опитування громадської думки США на замовлення CNN, висування Джо Байдена кандидатом від Демократичної партії підтримують 60% її прихильників і лише 14% виступають проти. Якщо ухвалення кандидатури Байдена на праймеріз демократів наразі не викликає сумнівів, то його позиції в загальнонаціональному масштабі виглядають набагато слабкішими. 66% американців вважають, що його переобрання буде «невдачею чи катастрофою» для країни. Позитивне ставлення до президента зменшилося з 42% у грудні до 35%. Значення цих показників для Дональда Трампа є практично ідентичним (катастрофічною його перемогу вважають навіть менше мешканців США — 56%). Отже, перетнувши екватор своєї президентської каденції і домігшись ухвалення Конгресом низки масштабних соціально-економічних ініціатив, Джо Байден не зміг розширити базу своєї електоральної підтримки: його популярність серед незалежних виборців вимірюється лише 26%.
Не збільшив, але й не втратив підтримки республіканського «ядра» Дональд Трамп. Він користується симпатіями двох третин майбутніх учасників республіканських праймеріз, незважаючи на його численні проблеми з правосуддям, які вони вважають політично вмотивованими. 46% із них віддають Трампу перевагу як майбутньому кандидату в президенти США від республіканців проти 31% на користь губернатора штату Флорида Рона Десантіса. Серед інших учасників перегонів найкращий результат у колишнього віце-президента Майка Пенса — 6%.
До початку відбіркового сезону в США залишилося понад сім місяців, з’їзди Демократичної та Республіканської партій відбудуться в липні та серпні 2024 року відповідно. За цей проміжок часу може статися багато подій, може змінитися динаміка політичних процесів загалом. Водночас станом на зараз найімовірнішим виглядає матч-реванш за титул президента США між загартованими політичними бійцями — Джо Байденом і Дональдом Трампом. Матч-реванш, який не хоче бачити більшість американських виборців. 70% американців (51% демократів) вважають, що чинний президент не має висуватися на другий термін. 60% (30% республіканців) — дотримуються такої ж думки стосовно його попередника.
Хоч як це парадоксально, попри хаотичне президентство, відмову визнати результати виборів і юридичні проблеми, Трамп має шанси перемогти в цьому двобої, оскільки його популістські й агресивні меседжі резонують із настроями не лише «затятих» членів Республіканської партії, яку він намагається трансформувати в партію Трампа, а й певної частини американських виборців.
Уважно дослідивши останні заяви Трампа, журналісти газети «Вашингтон пост» дійшли висновку, що його позиції стали більш екстремістськими, більш конфронтаційними, «зухвалими й нахабними» з усіх питань — від сексуальних домагань до внутрішньої та зовнішньої політики. Політик, який назвав Путіна «генієм» після початку широкомасштабної агресії проти України (й відмовився назвати його воєнним злочинцем) та припускає можливість територіальних поступок із боку України, в інтерв’ю на початку травня «з’їхав» із питання щодо підтримки української перемоги у війні з Росією та відмовився пообіцяти продовжити надання військової допомоги Україні в разі повернення до Білого дому.
На моє переконання, до заяв Трампа та його небажання брати на себе зобов’язання щодо підтримки України треба поставитися доволі серйозно й не заспокоювати себе тим, що він був першим, хто почав надавати нам зброю ще до початку великої війни. Очевидно, що його путінофільські «рефлекси» підживлюються тенденцією до зростання чисельності республіканців (до 71%), які вважають, що США треба зосередитися на вирішенні внутрішніх проблем, а обсяги допомоги Україні є занадто великими. Водночас тези Трампа стимулюють поширення неоізоляціоністських настроїв попри активність впливових традиційних, рейганівських консерваторів на кшталт сенаторів Мітча Макконнелла та Ліндсі Грема, які активно виступають за збільшення поставок озброєння в Україну, включно з літаками та ракетними комплексами великого радіуса дії.
Ухвалення відповідних рішень залежить уже від адміністрації Джо Байдена й створення нею нарешті такого алгоритму військової та політичної співпраці з Україною, який давав би змогу діяти на випередження та позбавив Путіна можливості тероризувати українців і шантажувати наших партнерів. Іще один виклик, який стоїть перед командою Байдена та іншими друзями нашої держави у США, полягає в підтриманні інтенсивного діалогу з американським народом загалом, аби доцільність і необхідність підтримки України Сполученими Штатами була зрозумілою всім американцям, незалежно від їхньої політичної орієнтації.