Хаос минулого тижня був приніс фальшиве заспокоєння. Попри те, що Росія продовжує катастрофічно для себе вести розв’язану нею війну проти України, найбільш небезпечний момент цього конфлікту вже наближається.
Цього тижня Кремль, швидше за все, проголосить, що фальшиві «референдуми» на окупованих частинах України нібито дають йому легітимне право поглинути ці регіони. Москва спробує проголосити їх «російською територією».
Як пише CNN, такі «референдуми» заборонені міжнародним законом. Тож Україна, США і інші країни НАТО вже дали чітко зрозуміти, що така російська поведінка незаконна і вона призведе до запровадження нових санкцій. Але Москва все одно зробить задумане. І Росія, швидше за все, посилить центральну погрозу, яка ховається за цим фарсом і яку глава МЗС РФ Сєргєй Лавров відверто озвучив у минулі вихідні: Москва залишає за собою право «захищати» райони, які вона назве російською територією. Погрози Кремля ядерні. Путін виставив свою войовничу риторику, погрожуючи застосувати «всі доступні системи озброєння», як реакцію на загрозу з боку НАТО, якої ніколи не було. Але його чиновники були напрочуд відверті: вони хочуть, щоб застосування ядерної зброї вважалося можливою і що Путін «не блефує», як він сам сказав.
Це призвело до змін у повідомленнях Вашингтона, які лякають. Впродовж місяців західні чиновнки відкидали будь-яке припущення, що ядерний конфлікт взагалі був можливий. Тепер президент Джо Байден і його адміністрація змушені публічно посилати сигнали про стримування і готовність захистити своїх союзників.
«Дуже неприємно жити в часи, коли уряд США відчуває потребу публічно попередити Росію в стані війни, що застосування ядерної зброї - це погана ідея. Принципи взаємного гарантованого знищення, які стабілізували еру Холодної війни, схоже, втратили свою силу. Ми зіштовхнулися з Росією, яка хоче здаватися божевільним, готовим втрати все, якщо програє у цій війні», - йдеться в статті.
Путін значно слабший зараз
Це двоякий момент для Путіна, у якого не лишилося шляхів відступу чи виходу з конфлікту. Часткова мобілізація серед російських цивільних виявилася такою ж катастрофічною, як і очікували всі, хто стежив за призовними кампаніями в Росії десятиліттями. «Не тих» людей відправляють в армію. Багаті росіяни тікають, а бідних більше, ніж усіх інших. Ржаві автомати, повні автобуси п’яних новобранців, а також повна відсутність відповіді на ключове питання про те, як ці десятки тисяч непідготовлений і не готових воювати солдатів будуть забезпечені і озброєні на фронті, якщо Москва не змогла належним чином подбати навіть про регулярну армію за останні півроку.
І путінській Росії не довелося навіть чекати, коли мобілізовані почнуть повертатися додому в трунах. Через хаос кампанії кремлівські пропагандисти, такі як Маргаріта Сімонян, яка очолює RT, почали вдавати з себе психологів для росіян, чиї сини і чоловіки були несправедливо відправлені на фронт. Вони звинувачують у всіх помилках місцевих чиновників. Але саме війна привели Росію в цю точку. Московські еліти визнають катастрофу мобілізації, і це пахне навіть рідкісною критикою самого президента.
Через все це Путін став ще слабшим, ніж тоді, коли він просто зазнавав поразки у війні проти України. Тепер на додачу до всіх проблем він ще й має справу з невдоволенням вдома. Його позиція залежить від сили, якої у нього зараз майже немає. Примусова мобілізація старих і не охочих воювати молодих чоловіків навряд чи змінить ситуацію на полі битви, де український дух значно кращий, а військова техніка поступово стає все кращою.
Не варто розраховувати на те, що зміни прийдуть з оточення Путіна. Російські чиновники тепер однаково вимащені кров’ю цієї війни, а також репресій, які за останні 22 роки перетворили Росію на дистопічну автократію. У Путіна немає очевидного наступника. Не варто очікувати, що будь-хто, хто зрештою його замінить, розверне політику в пошуках миру і економічного відновлення. Будь-який наступник може спробувати довести свою силу ще більш безглуздими вчинками, ніж вторгнення в Україну.
Що далі?
Тож лишається Путін, який не може дозволити собі поразку. За відсутності великої кількості звичайних військових сил, він може звернутися до більш катастрофічних інструментів. Стратегічні літаки можуть розбомбити регіони України, хоча деякі з них вже мають такий вигляд, ніби це вже сталося. Він може застосувати хімічну чи біологічну зброю. Але це було б навіть за його власними мірками нерозсудливо, а також спровокувало б потужну міжнародну реакцію.
Ще є ядерний варіант, який здається на стільки немислимим, що навіть друкувати слова про нього здається божевіллям. Але й тут Путін ризикує. І справа не лише у військовій відповіді НАТО. Російська армія, яка не може підняти в небо достатню кількість літаків чи заправити свої танки, має очевидні проблеми. Тож є вагомі підстави переживати через власну здатність завдати точний, обмежений і ефективний тактичний ядерний удар. Також у Путіна є причини сумніватися в тому, що його ослабла влада зможе організувати достатньо сильний ланцюг командування, щоб реально провести запуск ядерної зброї.
У найближчі дні буде зберігатися спокуса відкинути заяви Москви про розширення її суверенітету і погрози як ознаки агонії імперії. Але для Путіна це момент, коли він або пан, або пропав. І не схоже, щоб він бачив майбутнє, в якому він зазнає поразки.