Протягом останніх місяців навколо Китаю розгорнулись активні дипломатичні змагання. Західні політики й далі переконують Піднебесну вплинути на Путіна для завершення російсько-української війни, тоді як Кремль намагається заручитися підтримкою Пекіна в забезпеченні економічної стійкості в умовах міжнародної ізоляції та просуванні власного бачення війни проти України. Показовим результатом цих перегонів може стати ініційований Україною Саміт миру, що відбудеться 15–16 червня у Швейцарії. Участь Китаю в ньому досі не підтверджена, незважаючи на зусилля української та західної дипломатії.
Президент Володимир Зеленський неодноразово наголошував на важливості присутності Китаю, зважаючи на його глобальний вплив і відносини з РФ.
Тісні відносини з Китаєм та іншими країнами Глобального Півдня дають змогу Росії заявляти про обмежені можливості країн Заходу, «який перебуває в меншості», щодо її ізоляції. Тож перед українською дипломатією постало нелегке завдання: об’єднати світову більшість держав навколо досягнення тривалого та справедливого миру в Україні на українських умовах. Це певним чином уплинуло на формулювання головних питань для обговорення на саміті: на розгляд винесено не всі десять пунктів формули миру, а лише три — безпека в Чорному й Азовському морях та забезпечення експорту з України, ядерна безпека, повернення полонених і незаконно депортованих українських дітей — такі, що об’єднують країни Глобального Півдня та Заходу. До речі, ці три пункти також знаходять відображення в китайських «мирних пропозиціях» із 12 пунктів, що свідчить про прагнення України створити підґрунтя для участі Пекіна.
Кілька днів тому керівник офісу президента Андрій Єрмак в етері телемарафону зазначив, що Україна й далі працюватиме над залученням Китаю, адже дуже важливо, щоб той був присутній на Саміті миру на найвищому рівні. За його словами, переможним результатом саміту вважатиметься, по-перше, кількість країн, які будуть присутні. Це стане потужним сигналом підтримки української незалежності, територіальної цілісності, суверенітету України. По-друге, дуже важливим є сигнал про те, що світові лідери можуть вирішувати такі важкі, важливі питання, як припинення війни, пошук справедливого миру, без країни-агресора.
За задумом українського керівництва, саміт у Швейцарії має окреслити спільне бачення досягнення миру та закріпити українську формулу миру як єдиний мирний план, що обговорюється на міжнародній арені. Присутність провідних країн Глобального Півдня, серед яких — Індія та КНР, сприятиме легітимізації та незворотності процесу з подальшим тиском на Москву. З огляду на особливий рівень відносин Китаю з Росією українська влада всіма доступними засобами намагається домогтися його присутності.
Інша річ, що конвергенція між Пекіном і Москвою в глобальних питаннях і питаннях, що стосуються російсько-української війни, ставить під сумнів незаангажованість Китаю. За більш як два роки конфлікту Пекін став для РФ не лише серйозною дипломатичною, економічною опорою, а й головним постачальником товарів подвійного призначення, які використовуються у виробництві російської зброї. Ба більше, міністр оборони Великої Британії Грант Шаппс заявив: у британської та американської розвідки є докази того, що «Китай уже надає або готується надати летальну допомогу Росії, яку вона використовуватиме у війні проти України». Наразі Шаппс не надав підтвердження цієї інформації, але, вочевидь, така загроза є, зважаючи на те, що ця тема постійно фігурує в перемовинах західних лідерів із Сі Цзіньпіном (востаннє — під час нещодавніх зустрічей із Ентоні Блінкеном та Емманюелем Макроном).
Китайська позиція далека від нейтральності, й це очевидно. Та незважаючи на це, для Москви однаково принципово, щоб Китаю на саміті не було: навіть таку умовну дипломатичну перемогу вона б не хотіла подарувати Києву. Саме тому спершу Сєрґєй Лавров, який відвідав Пекін слідом за канцлером Шольцом і держсекретарем Блінкеном, а потім Владімір Путін, який здійснив візит до Китаю відразу після повернення Сі Цзіньпіна з європейського турне, доклали чимало зусиль, аби знівелювати значущість саміту та запобігти участі КНР. Вочевидь, переживаючи, щоб Заходу не вдалося змінити позицію Пекіна.
Офіційно Китай зазначає, що «підтримує проведення в належний час міжнародної конференції, визнаної як Росією, так і Україною, яка забезпечить рівну участь усіх сторін і справедливе обговорення всіх мирних планів». Ця позиція прозвучала як підсумок візиту спеціального представника з питань Євразії Лі Хуея до Києва, Москви та деяких європейських держав, під час якого він намагався переконати українських і європейських партнерів у необхідності залучити Москву до переговорного процесу. Далі її почали використовувати в усіх офіційних формулюваннях, зокрема й під час викладення позиції щодо «української кризи» Сі Цзіньпіном у європейському турне. Певним чином це є відповіддю Китаю на запрошення взяти участь у саміті.
В такий спосіб Китай, який претендує на роль ключового посередника в урегулюванні російсько-українського конфлікту та прагне впливати на формування європейської архітектури безпеки, не лише обстоює позицію Москви, а й намагається просувати власні «мирні пропозиції», отримавши їх схвалення з російського боку.
З 3 до 9 травня спецпредставник Китаю Лі Хуей провів третій раунд «човникової дипломатії» з «політичного врегулювання української кризи», відвідавши Туреччину, Єгипет, Саудівську Аравію та ОАЕ. Фактично це ті країни, які в той чи той спосіб беруть посередницьку участь у вирішенні російсько-українського конфлікту. Напередодні візиту Лі Хуей також провів телефонну розмову з представниками Бразилії, Індонезії, ПАР, Казахстану. Під час цих перемовин Китай висунув шість ідей для деескалації ситуації:
- дотримуватися «трьох принципів» зниження напруженості: не допускати розширення бойових дій, провокацій і підливання масла у вогонь відповідними сторонами (зазвичай під таким формулюванням розуміють непостачання Україні зброї);
- сторони конфлікту мають створити умови для прямого діалогу та сприяти деескалації ситуації до досягнення всеосяжного припинення вогню;
- сприяти покращенню гуманітарної ситуації та запобіганню більшій гуманітарній кризі (утримуватись від нападів на цивільних осіб і цивільні об’єкти). Китай підтримує обмін військовополоненими між сторонами конфлікту;
- протистояти використанню ядерної, хімічної та біологічної зброї, запобігати поширенню ядерної зброї та уникненню ядерних загроз;
- протидіяти збройним нападам на мирні ядерні об’єкти, такі як ядерні електростанції, уникати техногенних ядерних аварій;
- спільно підтримувати міжнародне співробітництво в галузі енергетики, фінансів, торгівлі продуктами харчування й транспорту, безпеку ключової інфраструктури — нафто- та газопроводів, а також підводних волокно-оптичних кабелів для забезпечення стабільності глобального промислового ланцюга постачання.
Слідом за цим, 23 травня під час візиту головного радника бразильського президента Сельсо Аморіми до Пекіна ці пункти увійшли до оприлюдненої спільної заяви щодо «просування політичного врегулювання кризи в Україні». Сторони заявили, що «вітають підтримку та схвалення вищезазначених спільних домовленостей» іншими членами міжнародного співтовариства. Також Бразилія підтримала позицію Китаю про проведення міжнародної конференції, яка буде визнана як РФ, так і Україною.
Таким чином, Китай намагається вибудувати групу підтримки власних мирних ініціатив для створення альтернативної платформи з урегулювання російсько-українського конфлікту, послуги, які будуть прийнятні для російської сторони та завчасно підтримані країнами-однодумцями. Тож, дипломатичний вояж китайського спецпредставника був здійснений, щоб переконати країни не брати участь в українському саміті та підтримати китайські ініціативи, деякі пункти з яких чітко вказують на спроби заможування війни. Інакше чи можна вважати випадковістю, що одразу після візиту Лі Хуея з’явилась інформація, що президенти Бразилії та ПАР не будуть присутні на саміті у Швейцарії?
Інавгураційний Саміт миру не принесе ключового рішення — досягнення справедливого миру в Україні, позаяк охоплює лише вузьке коло питань і не включає принципових пунктів української формули миру, що стосуються поваги до суверенітету й відновлення територіальної цілісності нашої країни та виведення російських військ із її території.
Москва вже заявила, що не погодиться на умови, які їй «насаджуватимуть Україна та Захід». І це очевидно. Особливо в нинішній ситуації, коли Росія має перевагу на фронті та, на відміну від Заходу, готова вести війну на виснаження. Розрахунок на те, що Китай «натисне» чи вплине на Путіна, щоби той прийняв позицію, вироблену на українських умовах, виглядає примарним. Росія та Китай — поплічники у стратегічному протистоянні зі США, тому було б дивно, якби Пекін власноруч сприяв перемозі Заходу над РФ (а саме так він розглядає російсько-українську війну, в якій Україна є лише «пішаком»).
Так, Китай — чи не єдина держава в світі, яка має вплив на Росію та Путіна особисто. Саме це дає йому перевагу й робить важливим гравцем у врегулюванні російсько-українського конфлікту. Разом з тим, у нинішній ситуації Китай бачить власне вікно можливостей та намагається його використати.
Не виключено навіть, що зрештою Пекін відрядить свого представника (найімовірніше, ним може стати Лі Хуей), щоб не втратити видимості нейтрального гравця й не бути зарахованим повністю до російського табору. Особливо на тлі згоди Індії та заяви її прем’єра Нарендри Моді про те, що «Індія братиме участь у всіх важливих самітах, що просувають як порядок денний глобальний мир, безпеку та розвиток». Рішення ухвалюватимуть, зважаючи на кількість і представленість країн-учасниць, насамперед Глобального Півдня (офіційно запрошення отримали 160 країн, а президент Зеленський особисто проводить телефонні розмови з лідерами держав, щоб забезпечити їхню максимальну присутність).
Головне, щоб у бажанні залучити Китай до врегулювання російсько-української війни Київ не завищував сподівань, а ми всі не потрапили в китайську пастку.