Аляксандр Лукашенко вирушив до Москви на зустріч із Путіним. Як інтригуюче оголосив самопроголошений президент Білорусі, він обговорить проблеми, «яких узагалі не має бути в наших відносинах». Але в російській столиці Лукашенко побував усього два тижні тому на параді на Красній площі. Що ж таке несподіване сталося, що він, незважаючи на хворобу, знову полетів до Москви? Не заради ж лише однієї участі в Євразійському економічному форумі?
По білоруських засіках
За однією з версій, Лукашенко їде по нові кредити. За іншою — нинішня термінова поїздка до російської столиці пов'язана з відмовою Мінська передавати росіянам боєприпаси, ракети і снаряди відповідно до планів-графіків, підписаних у Мачулищах міністрами оборони Білорусі й Росії в грудні минулого року. У результаті, Москва застосувала економічні лещата, що зразу ж позначилося на білоруській економіці і стало приводом до нагального візиту.
Як пише Телеграм-канал «Беларуская выведка», негласну заборону на поставки росіянам боєприпасів Лукашенко дав після засідання Ради безпеки наприкінці березня, де обговорювався план «оперативно-тактичної оборони від проникнення ДРГ» на кордоні з Україною. На нараді з'ясувалося, що «коли продовжувати здійснювати поставки Москві озброєння і боєприпасів у домовлених раніше масштабах, то армія Лукашенка виявиться неготовою до елементарної оперативно-тактичної оборони».
Зважаючи на все, Лукашенко і справді боїться «всяких там калиновців», які з території України або Росії можуть зайти не тільки в Бєлгородську, а й у Брестську, Гомельську та навіть Мінську області й улаштувати «чорт знає що». Тому-то Мінськ не тільки встановлює «зуби дракона» за 20 км від кордону з нашою країною, але й впровадив «тимчасовий» прикордонний контроль на сухопутному кордоні з Росією. А цього з білоруського боку не було з дев'яностих років!
Чи погодиться Лукашенко після переговорів у Москві продовжити передавати боєприпаси росіянам?
Починаючи з 24 лютого 2022 року, правитель Білорусі всіляко сприяє Росії в широкомасштабному вторгненні в Україну. При цьому він намагається уникати безпосередньої участі білоруських військовослужбовців у бойових діях на боці росіян. Але залежність Лукашенка від російської фінансової допомоги звужує йому поле для маневру, хоча він і намагається грати з Заходом, торгуючи життями та свободою білоруських політв'язнів.
«Білоруська економіка по суті стала продовженням російської. Країна залежить від Росії в експорті, логістиці, валютній політиці. Звичайно, Лукашенко хотів би зберегти максимальний рівень особистого суверенітету. Але це гра, в яку можна успішно грати, маючи в наявності другий вектор — західний. А саме його й немає. Ось і доводиться поступово продавати свою автономію», — сказав у коментарі ZN.UA експерт Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Артем Шрайбман.
Тому, якщо в Кремлі вирішать наступати з території Білорусі, росіянам не знадобиться дозвіл самопроголошеного президента. Втім, хоча російські військовослужбовці проходять підготовку на білоруських полігонах, а літаки й вертольоти ПКС РФ злітають із білоруських аеродромів для розвідки сил українських ППО, але, як стверджує командувач Об'єднаних сил ЗС України Сергій Наєв, на території Білорусі немає ознак формувань наземних ударних угруповань.
Ризики персоналістського режиму
До Москви Лукашенко вилетів, незважаючи на серйозну хворобу.
Два тижні тому в соціальних мережах з'явилися фото з його змарнілим восковим обличчям і перебинтованою рукою. Лукашенко також був відсутній на кількох важливих протокольних заходах, яких раніше ніколи не пропускав. Наприклад, виступу перед ветеранами Другої світової і в день державного прапора. Не дивно, що в соцмережах озвучувалися різні припущення з приводу діагнозу — від проблем із нирками й хребтом до інфекційно-алергічного міокардиту.
Сам Лукашенко стверджує, що перехворів на аденовірус. «Вмирати я не збираюся, хлопці. Ви ще мучитиметеся зі мною дуже довго», — заявив він. Тим часом, новина про його хворобу дала надію білорусам на лібералізацію режиму. Але в тій політичній системі, яку створив Лукашенко, він перебуватиме при владі довічно. Тому багато білорусів вважають, що шанс на зміни в країні настане лише з його кончиною.
Історія з хворобою Лукашенка продемонструвала проблему, з якою стикається будь-який персоналістський режим: його стабільність тримається доти, доки творець політичної системи перебуває при владі, а його смерть здатна спровокувати кризу. Цього сценарію боїться сім’я Лукашенка, оскільки на кону буде не тільки гаманець, а й життя. Боїться білоруська номенклатура, бо це означає персональні ризики. Побоюється російське керівництво, адже турбулентність у Білорусі загрожує Кремлю новими проблемами.
«Росіянам вигідний Лукашенко», — зазначила в розмові з ZN.UA головний редактор білоруського сайту Charter97.org Наталія Радіна. Хоча самопроголошений президент періодично й демонструє фронду та непослух, але за роки його правління політична й економічна залежність Білорусі від Росії лише зросла, а сам він виконує майже все, чого вимагає від нього Кремль. Думку Радіної, що в Москві не зацікавлені у смерті Лукашенка, поділяє і Шрайбман: «Відхід Лукашенка створить для Путіна нові проблеми, які йому не потрібні. Йому і в Україні їх вистачає».
І хоча колишній заступник міністра оборони Польщі генерал Вальдемар Скшипчак прогнозує повстання в Білорусі, опозиціонери та експерти теж розуміють, що хвороба не спровокує кризу в країні. «Якщо Лукашенко функціонує, то чому чиновники мають перестати його слухатися? Чому люди мають вийти на вулицю, якщо він просто хворіє? А він у минулому хворів неодноразово. Якби він раптово помер, то я допускаю сценарій, коли це могло призвести до кризи в Білорусі», — зазначає Шрайбман.
Та й смерть Лукашенка зовсім не означає, що в країні автоматично настануть зміни, оскільки, крім противників режиму існують і такі фактори як номенклатура та Кремль. А вони зацікавлені у стабільності режиму і всіма можливими засобами намагатимуться не допустити протестів.
Прагнучи задушити паростки будь-якого невдоволення, останніми місяцями режим посилив репресії. Криза 2020 року не розв’язана, в суспільстві зберігається запит на демократизацію і неучасть Білорусі у війні. Прагнучи повністю контролювати країну, демонструючи лояльність Кремлю, режим не тільки пресує своїх політичних опонентів, правозахисників, а й переслідує тих білорусів, котрі словом і ділом підтримують Україну. Одночасно Лукашенко очищає країну від білоруської ідентичності, русифікуючи суспільство.
Невідомо, кого він вибере в наступники — старшого сина чи когось зі свого оточення. Та й чи буде зроблено цей вибір: Лукашенко боїться втратити владу. Але основна вимога до наступника — незаперечна лояльність до самого Лукашенка. Не менш важливо, щоб наступник влаштовував Москву: в Кремля достатньо ресурсів, аби не допустити до влади в Мінську того, хто видасться їм небезпечним. Утім, у нинішній білоруській номенклатурі немає людей, котрі не влаштовували б росіян.
При тому, що в оточенні Лукашенка всі зберігають лояльність до нього, відкритим залишається питання, як глава АП Ігар Сергєєнко, прем'єр-міністр Раман Головченко, держсекретар Ради безпеки Аляксандр Вольфович, голова КДБ Іван Тертель, міністр оборони Віктар Хренін та інші діятимуть у годину X. Наприклад, Вольфович лояльний до самопроголошеного президента. Але, вибираючи між лояльністю до Лукашенка і Путіна, він, безперечно, вибере лояльність до Путіна.
Аби гарантувати стабільність політичної конструкції, самопроголошений президент зробив так, що його формальним наступником є глава верхньої палати парламенту Наталія Кочанова. Як зазначає Радіна, Кочанова «повністю під контролем Лукашенка, і від неї він не очікує удару в спину». Вона цілком улаштовує і російське керівництво, і білоруську номенклатуру. Однак Кочанова може стати й тимчасовим проєктом, якщо не втримає під контролем номенклатуру та силовиків.
Майбутнє режиму і Білорусі залежить не тільки від Росії, а й від того, як розвиватиметься ситуація на фронті російсько-української війни. Оскільки режим Лукашенка залежить від підтримки Кремля, з погіршенням ситуація в Росії це зразу ж позначиться й на Білорусі. А чим сильнішою виявиться поразка Російської Федерації, тим ширше відчиниться вікно можливостей і для нашої північної сусідки.