Минулої суботи, 23 березня, у Словаччині відбувся перший тур президентських виборів. Згідно з очікуваннями, до другого туру вийшли колишній міністр закордонних справ Іван Корчок (прозахідний і проукраїнський) та більш схильний до Росії голова парламенту Петер Пеллегріні, лідер партії «Глас» («Голос»), яка входить до владної коаліції й уряду Роберта Фіцо. Кампанія зосередилася навколо ставлення кандидатів до України та Росії — ця тема ділить словацьке суспільство приблизно навпіл. Усе вирішиться у другому турі, що відбудеться 6 квітня, однак прихильники проукраїнського курсу Словаччини святкують свою малу перемогу: Іван Корчок отримав набагато більше голосів, ніж це показували опитування, та став переможцем першого туру.
Президентські вибори в Словаччині не такі важливі, як парламентські, оскільки повноваження словацького президента невеликі. Вони більші, ніж у президентів Німеччини та Австрії, але менші, ніж у польського президента. Тим не менш роль президента висока у питаннях закордонної політики та безпеки, а прозахідний і проукраїнський президент може пом'якшувати проросійський курс уряду. Таку роль виконували президенти Андрей Кіска та Зузана Чапутова, які мали великий авторитет у західних столицях. Можлива перемога Івана Корчока буде гарантією того, що Словаччина не перетвориться на другу Угорщину у стилі Віктора Орбана.
Результати виборів такі: Іван Корчок — 42,52%, Петер Пеллегріні — 37,03%. Третій у списку Штефан Гарабін із підтримкою 11,74% — лідер проросійських націоналістів, у минулому контроверсійний суддя, міністр юстиції в першому уряді Роберта Фіцо у 2006–2009 роках, голова Найвищого суду. Це такий собі «словацький Віктор Медведчук» — задіяний у різні інтриги, радикальніший, ніж ті, чиї інтереси забезпечував. Фіцо і Пеллегріні порівняно з ним — зразкові проукраїнські демократи.
Висока підтримка Гарабіна не працює на користь Івана Корчока: виборці Гарабіна, радше, підтримають у другому турі Петера Пеллегріні. Інші кандидати отримали дуже мало голосів: політик угорської меншини Крістіан Форро — 2,91%, колишній прем'єр (2020–2021) Ігор Матовіч — 2,18, Ян Кубіш — 2,04%.
У другому турі важливим буде не те, кому інші кандидати висловлять підтримку, а скільки людей піде голосувати. Явка у першому турі — лише 51,91%. Це для словаків типово, але все ж таки є потенціал для більшої мобілізації, — і це з обох боків. Тому прогнозувати остаточний результат 6 квітня важко.
Що буде, якщо переможе Корчок? У питанні геополітичного спрямування країни це буде продовженням ситуації з часів, коли прем'єром був Роберт Фіцо, а президентом — особа з протилежного табору: Андрей Кіска та Зузана Чапутова. Іван Корчок був би послідовником того ж прозахідного, виваженого та проукраїнського стилю політики, який реалізовували двоє останніх президентів. Корчок — шанований у світі дипломат, що у разі його обрання сприятиме збереженню позиції Словаччини як усе ж таки надійного партнера у рамках ЄС і НАТО. Нагадаймо: саме Іван Корчок був міністром закордонних справ першого року повномасштабної війни та надавав дуже велику підтримку Україні.
А хто такий Петер Пеллегріні? Він був важливим політиком партії «Смер» Роберта Фіцо і як номінант цієї партії обіймав посади міністра освіти, віцепрем'єра з питань інвестицій та інформатизації і голови парламенту. Його вважали, радше, поміркованим політиком і не асоціювали з корупційними скандалами та проросійським крилом партії. Саме тому Петер Пеллегріні став 2018 року новим прем'єром, коли Роберт Фіцо мусив відступити у зв'язку з убивством журналіста Яна Куцяка та його нареченої Мартіни Кушнірової. Прем'єра Фіцо підозрювали у замовленні цього вбивства, а справа дуже нагадує справу вбивства Георгія Гонгадзе в Україні за часів Кучми. Багато хто був переконаний, що це вже політичний кінець Роберта Фіцо, що він потрапить до в'язниці. Так, можливо, і сталося б, якби уряд Ігоря Матовіча, створений 2020-го, протримався до кінця терміну.
Отже, Петер Пеллегріні у 2018–2020 роках був технічним прем'єром. У парламентських виборах у березні 2020-го він брав участь ще як політик «Смер», але вже влітку 2020 року разом із соратниками залишив цю політичну силу та заснував партію «Глас». Це мала бути краща, прозахідна частина соціал-демократичного руху, люди перейшли до «Гласу» через незадоволення скандалами «Смер». Після парламентських виборів багато хто розраховував на створення прозахідної та проукраїнської коаліції за участі лібералів із «Прогресивної Словаччини» (PS) і «Свободи і солідарності» (SaS), «Гласу» та консервативного Християнсько-демократичного руху (KDH). Пеллегріні мав можливість стати прем'єром, однак обрав коаліцію зі «Смер» і проросійськими націоналістами зі Словацької національної партії, в якій став головою парламенту та кандидатом у президенти.
Цікавим є розподіл голосів за географічною ознакою. Словаччина поділена на вісім країв (областей), у трьох переміг Іван Корчок — у двох західних, що не є несподіванкою (Братиславський і Трнавський краї), але також у Кошицькому краї на сході. Ще цікавішим розподіл голосів виглядає за районами (окресами). Іван Корчок переміг усюди, де є гарна транспортна інфраструктура, — вздовж автобанів і швидкісних залізничних коридорів, передусім уздовж головного транспортного коридора Братислава—Жиліна—Попрад—Кошице. Тобто Корчок переміг також на гірській півночі у центральній частині прикордоння з Польщею: під Татрами, на Ораві, Ліптові, Спиші. Це, так би мовити, «словацька Баварія» — дуже католицький, традиційний, але водночас відкритий світу та розвинений регіон, який живе, заробляючи на туристах. Натомість Пеллегріні переміг у «голодних долинах» центральної та північно-східної Словаччини: там, де немає якісного транспорту та перспектив. У тому числі за Пеллегріні голосували жителі регіону Земплін на крайньому сході країни, біля Закарпаття, — це один із найбідніших регіонів.
Транспортна доступність частини східних регіонів останніми роками покращилася, і тепер у них переміг прозахідний кандидат, хоча раніше так не було. Політологи вже давно стверджують, що покращення транспортної доступності східних регіонів може суттєво зменшити проросійські настрої населення та змінити виборчі результати. У цьому контексті є великі сподівання на будівництво автобану Кошице—Ужгород, євроколії до Ужгорода та створення прямого пасажирського сполучення Кошице—Київ. Ці питання обговорюватимуть словацький та український прем'єри на спільному засіданні, яке відбудеться вже після другого туру, 11 квітня, у Східній Словаччині.