Востаннє, коли президент РФ Владімір Путін ступив на китайську землю, він поїхав додому, отримавши від президента Сі Цзіньпіна обіцянку партнерства «без обмежень». Менш ніж через місяць він розпочав повномасштабне вторгнення в Україну. 17 жовтня він повернувся до Пекіна у пригніченому стані, потребуючи економічної підтримки Китаю та виходу з політичної ізоляції, яку він сам собі спричинив, пише Bloomberg.
Очікується, що Сі та Путін зосередяться на своїх зростаючих відносинах. Залежність Росії від Китаю за 20 місяців, що минули після вторгнення в Україну, торкнулася всіх сфер її економіки. Після того, як Захід розірвав торговельні зв'язки, експорт Китаю до Росії підскочив на 57%. За даними Bloomberg Economics, у вересні на юань припадала майже половина вартості всіх валютних торгів у Москві – порівняно з 0,4% у січні 2022 року. Китай зараз є найбільшим імпортером викопного палива з Росії, причому поставки вугілля з 2020 року зросли більш ніж удвічі.
Путін – як частина плану
Цей візит дозволить Росії закріпити критично важливу економічну підтримку і чинити тиск на Пекін з метою підписання угод щодо нового газопроводу. Зі свого боку, Сі шукає надійну Росію, щоб стати потужним партнером у побудові свого бачення альтернативного світового порядку. Такого, що ґрунтується на віковій взаємній недовірі до Заходу і бажанні зміцнити власні позиції на острові Тайвань, який він розглядає як провінцію, що відкололася, але який Вашингтон зобов'язався підтримувати.
Путін є ключовою частиною цього. Дійсно, якщо Китай вторгнеться на Тайвань – Росія може відіграти вирішальну роль у забезпеченні поставок продовольства і палива і потенційно забезпечити політичне прикриття в Раді Безпеки ООН.
Чи не забагато Китай поставив?
Але серед деяких експертів і науковців у Пекіні існує занепокоєння, що Китай мало що отримує від цих відносин, окрім нового ринку збуту для деяких своїх автомобілів, телевізорів і смартфонів, а також низьких цін на російську нафту і газ. Це викликало питання про те, чи не занадто багато Пекін поставив на російського лідера.
«Я думаю, що Путін не є ідеальним партнером для Сі Цзіньпіна – він сподівався на набагато більше. Він все більше і більше стає тягарем для Сі з точки зору тієї частини китайської еліти, яка не хоче підписуватися під цією великою справою, яку затіяла Росія», – сказав Якуб Якобовський, заступник директора Центру східних досліджень у Варшаві.
Сі намагається знайти баланс, що стає дедалі складнішим, чим довше тягнеться конфлікт. Він не надав Росії жодної значної військової допомоги, яка б спровокувала санкції США проти Китаю, і застерігає як від застосування ядерної зброї, так і від нападів на цивільне населення. На відміну від Путіна, до якого Захід ставиться як до вигнанця, Сі прагне стабільних відносин зі США і, схоже, зустрінеться з президентом Джо Байденом у листопаді. Але його відмова прямо засудити вторгнення підірвала претензії Пекіна на нейтралітет і посилила скептицизм деяких країн «Великої сімки» щодо його мирного плану.
Пекін «побоюється, що поки люди продовжуватимуть ставити Китай і Росію в одну категорію, вони фактично спалять міст до Європи, США та інших країн. Китай хоче представити себе як того, на кого обидві сторони можуть покластися», – сказав Нгеоу Чоу Бінг, директор Інституту вивчення Китаю в Університеті Малайї.
Де межа «безмежної дружби»?
Зростання двосторонньої торгівлі з Росією є рідкісною світлою плямою для Китаю, оскільки влада обох країн намагається дати поштовх зростанню млявої економіки. Збільшення експорту до Росії частково пояснюється тим, що китайські компанії-виробники споживчих товарів заповнюють прогалину, яку залишили західні бренди, що втекли з країни після запровадження санкцій.
Але, у довгостроковій перспективі Москва потребує від Пекіна інвестицій у внутрішнє виробництво. Такі сектори, як автомобільна промисловість, потребують допомоги, щоб заповнити прогалину, залишену західними компаніями. Лише вісім з 14 російських заводів з виробництва легкових автомобілів працюють. Менші китайські автовиробники вже виробляють в Росії, але для того, щоб повернути виробництво до рівня, що існував до вторгнення, близько 1,4 мільйона автомобілів з 451 тис. у 2022 році, ще двом-трьом великим компаніям потрібно буде встановити складальні лінії в Росії.
«Для Росії тісніша інтеграція з Китаєм є необхідністю – їй потрібно знайти заміну технологіям, капіталу, які раніше надходили з ЄС та інших країн G7. Для Китаю ризик полягає в тому, що капітал, інвестований в Росію, може втратити свою цінність, коли і якщо санкції проти Москви будуть послаблені або скасовані, і її виробникам знову доведеться конкурувати за частку ринку з автовиробниками з країн G7», – вважає економіст Алєксандр Ісаков, який висвітлює питання Росії в Bloomberg Economics.
Пекін надає перепочинок для вирішення найбільш нагальних фінансових проблем Москви. Він став головним покупцем дешевих російських нафти і газу за відсутності європейських покупців. За перші вісім місяців 2023 року Китай купив у Росії сирої нафти на суму близько 37,5 мільярда доларів, згідно з даними китайської торгівлі. Наприкінці 2022 року поставки вугілля зросли до понад 64 мільйонів тонн – річного рекорду, який може бути побитий цього року після того, як імпорт перевищив 70 мільйонів тонн у період з січня по серпень.
Одночасно з наданням цього фінансового «рятувального кола» Пекін очікує від Москви більш вигідної угоди щодо пропонованого газопроводу «Сила Сибіру 2». Москва часто говорить про перспективи швидкого укладення угоди, але Пекін був набагато стриманішим, і жодних контрактів не було підписано. Аналітики очікують, що цього тижня Росія наполягатиме на укладанні більшої кількості угод і договорів про співпрацю.
Але Пекін не може занадто сильно використовувати свою перевагу, вважає Юнь Сунь, старший науковий співробітник і співдиректор програми Східної Азії в аналітичному центрі Стімсон-Центр. «Нинішня стратегічна трясовина Росії не буде тривати вічно. У Пекіні основна увага приділяється не стільки тому, скільки Росія готова дати, скільки тому, які витрати доведеться нести Китаю», каже вона.
Нагадаємо, китайсько-американський політолог Міньсінь Пей вважає, що не варто очікувати розвороту Сі від Путіна, адже чим слабші обидва лідери, тим більше у них стимулів продовжувати підтримувати тісні відносини.