Сьогодні у світі може панувати невизначеність, але ми можемо бути впевнені, що наступним президентом Російської Федерації, якого обиратимуть у середині березня, буде чинний президент Владімір Путін. Також можна з упевненістю стверджувати, що Путін не збирається вступати в жодні значущі переговори до виборів у США.
Путін вже одного разу обпікся, сподіваючись, що Америка Трампа є його партнером. Трамп є втіленням непередбачуваності, а це те, що Москва ненавидить. У середу 14 лютого російський президент заявив в інтерв'ю державному телебаченню, що Джо Байден "більш досвідчений [і] передбачуваний". Ймовірно, він мав це на увазі, пише Financial Times.
Росія платить дуже високу людську ціну за свої скромні військові успіхи. Все це означає, що з'являється все більше ознак того, що Москва може вирішити наполягати на "закінченні війни" в той момент, коли і європейці, і американці готуються йти до виборчих дільниць.
Настав час для тих, хто виступає за припинення війни шляхом переговорів, почати виступати за якнайшвидше прийняття України до НАТО як єдину ефективну відповідь на прагнення Москви до територіальних змін. Лише Україна, яка є частиною НАТО, може пережити постійну чи тимчасову втрату контролю над частиною своєї території.
"Путін використав зустріч з Карлсоном як можливість чітко заявити про своє бажання вести переговори. Для Москви післявоєнний статус України в ідеалі мав би нагадувати майбутнє палестинської держави, як його уявляють крайні праві в Ізраїлі. У кращому випадку це була б окупована територія, в гіршому — демілітаризована, знелюдніла й економічно нежиттєздатна держава", — зазначає видання Financial Times.
Іншими словами, Путін бачить кінець війни як кінець прозахідної України. Як нещодавно зауважив радник президента України Володимира Зеленського Михайло Подоляк: "Росія воює не за землю. Вона бореться за своє право жити в минулому".
Зрозуміло, що для росіян переговори — це лише прелюдія або привід для капітуляції Києва. Але також зрозуміло, що якщо Москва вирішить використати переобрання Путіна для початку дипломатичного наступу, як європейські, так і американські політичні лідери зіткнуться з негативною реакцією громадськості, якщо наполягатимуть на тому, що Україна та її союзники ніколи не розмовлятимуть з російським лідером і не приймуть жодного іншого результату, окрім звільнення всієї окупованої території.
Лідерам обох сторін не слід залишати своє уявлення про поразку невизначеним. Якщо Україна буде змушена поступитися територією в рамках майбутнього врегулювання, це буде трагедією і болючим компромісом. Але якщо ціною завершення війни стане перетворення України на нічийну територію, це буде поразкою для Європи й загрозою її безпеці.