Перший державний візит президента Франції до Німеччини з 2000 року. З цієї констатації починалися майже всі статті напередодні франко-німецького саміту, який завершився вчора. Водночас нічого сенсаційного в поїздці Емманюеля Макрона не було. Хіба що були протокольні «феєрверки», притаманні візитам такого статусу, а програма поза зустрічами з президентом Німеччини Вальтером Штайнмаєром (саме він є формальним візаві французького гостя) та федеральним канцлером Олафом Шольцом включала виїзди поза межі столиці до Мюнстера й Дрездена, які мали своє політичне навантаження. Робоче франко-німецьке спілкування на найвищому рівні відзначається надзвичайною інтенсивністю: досить зазначити, що, починаючи з Конрада Аденауера, для всіх глав німецького уряду Париж був першою закордонною зупинкою. У Франції аналогічну традицію (відвідин Берліна) запровадив після свого обрання Ніколя Саркозі.
Підвищена увага до зустрічей «на німецькій землі» була зумовлена, на мою думку, насамперед капітальним значенням для ефективної діяльності Європейського Союзу злагодженого функціонування франко-німецького тандему, або, як його ще називають, «мотору» європейської інтеграції. З огляду на це переважна більшість європейських політиків та експертів висловлює думку, що цей «мотор» потребує ремонту або навіть перезапуску.
Водночас часто згадують відсутність позитивної «хімії» у стосунках між лідерами двох держав, які є антиподами з погляду психології та поведінки: з одного боку, екстраверт із аурою «Юпітера», конституційний монарх, з іншого — обережний, нерішучий, позбавлений харизми політик. Можна собі уявити, як дратують Шольца претензії його французького колеги на неформальне лідерство в ЄС, схильність до висування неузгоджених ініціатив, образливі для союзників закиди у «боягузтві».
Втім, було б помилкою представляти двох лідерів як жорстких конкурентів або антагоністів. Вони зацікавлені в тому, щоб їхній європейський «мотор» працював без збоїв, максимально ефективно, і щоб саме так його сприймали зовні. Зокрема під час візиту Макрон намагався в повному обсязі використати свій фірмовий шарм, аби завоювати симпатії німецьких політиків і місцевої публіки, а німецькі господарі засипали французького гостя потоком компліментів, за якими він, мабуть, скучив у своїй країні.
Сказане не може заперечити того факту, що у двох країн є розбіжності щодо низки важливих політико-економічних питань європейського життя. В центрі уваги — проблема енергетичної стратегії. Франція обстоює необхідність далі розвивати ядерну енергетику — на відміну від Німеччини, яка робить акцент на традиційних джерелах відновлювальної енергії та природному газі. До цього додається суперечка навколо організації європейського енергоринку. Францію та Німеччину розділяє також ставлення до угоди про вільну торгівлю з країнами Латинської Америки: Макрон наполягає на укладенні нової угоди, яка б враховувала інтереси французьких фермерів.
Під час візиту президент Франції намагався здобути підтримку Німеччиною його ініціативи щодо створення нової моделі економічного зростання ЄС, яка передбачає грандіозні за обсягом інвестиції (Макрон обстоює подвоєння бюджету ЄС), що мають бути профінансовані як із традиційних джерел, так і завдяки випуску Євросоюзом спільних боргових зобов’язань. На відміну від активізму французького лідера, уряд Шольца дотримується консервативної позиції щодо збільшення бюджетних витрат ЄС. Водночас у Берліні було оголошено про спільну позицію стосовно доцільності створення єдиного «європейського продукту заощаджень» та європейського союзу капіталів для мобілізації приватних фінансових ресурсів у інтересах розвитку економіки ЄС та підвищення її конкурентоспроможності відносно США та Китаю.
У ширшому плані політика президента Макрона є євроцентричною на основі ідей європейського суверенітету та стратегічної автономії: через лідерські позиції в ЄС Франція Макрона намагається зарезервувати собі провідне місце у світовій політиці, на яке не може претендувати в інший спосіб, з огляду на її «посередню» глобальну економічну та політичну вагу. Крім того, за задумом Макрона, запропоновані ним реформи ЄС здатні сприяти вирішенню соціально-економічних проблем самої Франції. Зі свого боку канцлер Шольц, поділяючи думку Макрона щодо нагальної потреби в реіндустріалізації Європи, вважає, що свої економічні проблеми Німеччина має вирішувати насамперед сама, включно із забезпеченням власних інтересів у торгівлі з Китаєм. Він украй обережно ставиться до розслідувань, започаткованих Єврокомісією стосовно китайських електромобілів і китайського демпінгу.
Нас, звісно, найбільше цікавить обговорення під час візиту безпекової проблематики, й насамперед питань допомоги Україні у війні проти російської агресії, які посідали чільне місце в порядку денному перемовин у Берліні.
Ще напередодні візиту президента Франції у статті в журналі «Економіст» Шольц висловився на підтримку його ініціативи щодо обговорення «майбутнього європейської оборони», наголосивши на тому, що країни Європи збільшать свій внесок у трансатлантичну безпеку незалежно від результатів президентських виборів в США. На думку канцлера, головні зусилля мають бути зосереджені на розвитку звичайних озброєнь, протиповітряної та протиракетної оборони, аерокосмічних сил, зброї високої точності та засобів кібервійни, посиленні європейської військової промисловості. Попри виразніші євроатлантичні акценти у висловлюваннях Шольца (в Німеччині Макрон знову заявив про розбудову європейської оборони як засіб подолання залежності від американських партнерів) і розбіжності в питанні створення спільної системи протиракетного захисту можна вважати, що стосовно цієї проблематики Німеччина та Франція знаходять спільну мову. Це мало підтвердити й засідання франко-німецької ради з оборонних питань, за підсумками якого було видано відповідну декларацію.
Під час візиту обидві країни знову наголосили на необхідності подальшої допомоги Україні у боротьбі проти російської агресії, яку президент Штайнмаєр назвав «війною проти основоположних принципів ЄС». Важливо, що сторони пішли далі абстрактних запевнень, що Україні надаватимуть підтримку стільки, скільки буде потрібно. Лідери двох країн висловилися на користь надання Україні права вражати цілі на території Росії з використанням західної зброї.
За словами французького очільника, йдеться «про нейтралізацію військових позицій, із яких запускаються ракети й переважно здійснюються атаки проти України». На підтвердження своїх слів він покликався на останні обстріли Харкова та області. Хоча канцлер Шольц був очікувано стриманішим у висловлюваннях, він наголосив, що «всі дії України відповідають міжнародному праву. Й про це треба чітко заявити. Як на мене, дивно, коли дехто намагається довести, що не можна їй дозволити захищатися і вживати необхідних для цього заходів». Хочеться сподіватися, що позиція, висловлена європейськими політичними важковиками, прискорить досягнення позитивної для нас одностайності в цьому питанні серед країн антипутінської коаліції, хоча вирішальне слово тут і далі залишатиметься за Вашингтоном, який завжди був для Берліна своєрідною реперною точкою з безпекових питань (згадаймо хоча б, що Німеччина синхронно зі США гальмує ухвалення рішень, необхідних для прискорення процесу приєднання України до НАТО).
Найближчий час також покаже, чи позначиться берлінський консенсус на відмові Берліна поставляти Україні далекобійні ракети «Таурус» (ракети аналогічного класу вже надіслали до України Франція та Велика Британія). З іншого боку, малоймовірно, що Німеччина змінить категоричну позицію проти надсилання в Україну небойових військових підрозділів країн Заходу, — таку ідею висував Макрон.
Німецько-французька дискусія навколо найефективніших форм і засобів допомоги Україні має важливий вимір — співвідношення між риторикою та реальними обсягами допомоги. Тут канцлер — у беззаперечних лідерах: Німеччина стала другим після США постачальником військової допомоги в Україну, заангажувавшись на суму в 7 млрд євро 2024 року. Вочевидь, найадекватнішим — із огляду на критичність ситуації — було б поєднання рішучої риторики з необхідними для українських військових обсягами допомоги, особливо якщо ця допомога включатиме види зброї, здатні якісно змінити ситуацію на полі бою.
Підбиваючи попередні підсумки державного візиту президента Макрона до Німеччини, необхідно зазначити, що він відбувався під знаком наближення виборів до Європарламенту, за результатами яких очікується помітне посилення позицій крайніх правих. Серед лідерів цієї політичної течії — французьке «Національне зібрання» та німецька «Альтернатива для Німеччини». Особливо тривожною є ситуація для Макрона: згідно з останніми опитуваннями громадської думки, лепеністи більш як удвічі випереджають політичну силу президента (в національному вимірі французькі аналітики трактують це як свідчення політичної вразливості Макрона). Небезпеці, яку становлять екстремісти для демократії, була присвячена значна частина виступу французького лідера в Дрездені, на території колишньої НДР, де праві популісти мають найбільшу підтримку. Він закликав європейців «прокинутись» і боротися проти зростання впливу крайніх правих партій (за його словами, «погані вітри віють над Європою, це реальність»).
Очевидно, що головна мета візиту Макрона до ФРН полягала в тому, щоби продемонструвати єдність франко-німецького тандему, його готовність до спільної роботи з реформування ЄС, необхідного для поступального розвитку європейського проєкту. Цей меседж розрахований не лише на партнерів у ЄС і поза його межами, а й на внутрішню аудиторію двох країн — як антитеза євроскептицизму правих і лівих екстремістів. Побажаємо французьким і німецьким лідерам успіхів на цьому шляху, оскільки єдність у межах ЄС, його ефективне функціонування відповідає інтересам України і є необхідною передумовою для сталої підтримки нашої боротьби з російським агресором із боку Євросоюзу.