Реджепа Таїпа Ердогана, авторитарного лідера, чиї химерні економічні ідеї наблизили його країну до катастрофи, важко назвати прагматиком. Але тільки так можна зрозуміти його зовнішньополітичні гойдалки і те, чому він застряг у «трикутнику без любові» з Росією і НАТО.
У понеділок Ердоган поїхав на зустріч з Владіміром Путіним на чорноморський курорт Сочі, прихопивши з собою більшу частину свого уряду. По дорозі туди він заявив очевидне. Всі спостерігають за тим, чи вдасться відродити зернову угоду, яка дозволила Україні експортувати 33 мільйони тонн пшениці та інших зернових морем за рік війни, стабілізувавши світові ціни на продовольство і значно підвищивши статус Туреччини на світовій арені, - пише в статті для Bloomberg політичний оглядач і колишній голова кореспондентського бюро Wall Street Journal в Стамбулі Марк Чемпіон.
Він нагадує, що зернова угода була укладена за посередництва Ердогана влітку минулого року і припинена Путіним 17 липня. У понеділок після їхньої 90-хвилинної зустрічі вона все ще не подавала жодних ознак життя. Натомість обидва лідери просунули вперед окремий і глибоко цинічний план порятунку іміджу Путіна на глобальному півдні, згідно з яким Катар купує 1 мільйон тонн російського зерна для переробки в Туреччині і розподілу між окремими країнами Африки.
«Візит Ердогана до Сочі був пов'язаний не лише з зерном. Це була спроба компенсувати збитки, адже після того, як турецький лідер використав Путіна для свого переобрання на початку цього року, він заприятелював із затятими ворогами Кремля в США і Європі. З точки зору Москви, це була зрада», - пише Чемпіон.
До своєї перемоги на виборах 28 травня Ердоган використовував право вето Туреччини в НАТО, щоб не дозволити Швеції вступити в Альянс, звинувачуючи її в переховуванні курдських «терористів». Це викликало велике задоволення в Кремлі і роздратування у союзників Туреччини по НАТО. На тлі потоку антизахідної риторики Ердоган звинуватив своїх політичних опонентів у тому, що вони отримують накази з Вашингтона.
Путін відплатив послугою зі свого боку, дозволивши Ердогану оголосити про згоду Росії на двомісячне продовження української зернової угоди напередодні першого туру голосування в Туреччині. Головний суперник Ердогана на президентських виборах в Туреччині звинуватив Росію у втручанні у вибори, в тому числі у фальсифікованій кампанії з наклепу.
Але після виборів Ердоган різко повернувся обличчям до Заходу, не лише давши зелене світло заявці Швеції на вступ до НАТО, але й натякнувши, що зробить те ж саме для України, що в очах Кремля можна сміливо порівняти з демонстрацією червоної ганчірки бику. Зірвавши зернову угоду в липні, Росія висловила своє невдоволення, відправивши війська на борт турецького вантажного судна і показавши по телебаченню кадри, на яких екіпаж під дулом автоматів змушений був стати на коліна.
«Не варто все це тлумачити як те, що Ердоган знову робить ставку на Захід. Його мета - утвердити Туреччину як регіональну державу в багатополярному світі, що формується, здатну конкурувати за одним столом зі США, ЄС, Китаєм, Індією, Росією та іншими країнами, список яких постійно зростає. Це означає, що Туреччині потрібно буде вибитися в лідери і зіграти з сильнішими державами один проти одного», - пояснює автор.
Загалом, Ердогану це вдалося, хоча і величезною ціною для турецької демократії. Але коли він був переобраний кілька місяців тому, його балансування опинилося під загрозою краху, оскільки реалії залежності Туреччини від західних ринків далися взнаки. До грудня вартість ліри впала більш ніж удвічі, а інфляція сягнула 65%, оскільки Ердоган наполягав на тому, щоб центральний банк знизив відсоткові ставки перед обличчям зростання цін. Коли іноземні кредитори втекли, він покладався на підкилимні ігри та позики від багатих країн Перської затоки, щоб заткнути діри. Цього виявилося недостатньо.
Тепер Ердоган знає, що його економічний експеримент зі зниження процентних ставок для приборкання інфляції провалився, і що турки вишиковуються в чергу, щоб обміняти свою знецінену валюту на долари США, а не на російські рублі чи китайські юані, - пояснює Хусейн Баджі, який очолює Інститут зовнішньої політики в Анкарі.
«Туреччині потрібен Захід, тому що гроші все ще на Заході», - каже він.
Так само, як і модернізаційні пакети для F-16 і літаки, які потрібні Туреччині для посилення її застарілих ВПС, поки вона не зможе побудувати власні сучасні бойові літаки. І як би Ердоган не спокушав НАТО, вторгнення Росії в Україну довело цінність Альянсу для турецької безпеки. Також війна підкреслила географічне положення Туреччини і її важливість для НАТО в сфері контролю над Чорним морем.
Втім, хоч Туреччині потрібен НАТО, американські винищувачі F-16, європейські ринки і припинення російської війни з Україною, щоб Чорне море не стало російським озером, Ердогану також потрібна російська торгівля. Минулого року вона зросла більш ніж на 80%, оскільки Туреччина залишилася осторонь від приєднання до західних санкцій.
Йому потрібен дешевий російський газ, російський туризм, а також сам Путін, який став його колегою в боротьбі проти домінування США і європейських ліберальних цінностей.
«Для Ердогана розлучення з будь-якою стороною цього нещасливого трикутника було б катастрофічним», - йдеться в статті.