З самого початку російської війни проти України головне питання залишається незмінним: чи можна перемогти Владіміра Путіна за прийнятною ціною? Попри все, що тепер стало відомо про некомпетентність російської армії, а також про сміливість і навички українських захисників, відповідь залишається невизначеною.
Це веде до неприємного висновку: плануючи кінець цього конфлікту, потрібно зважити всі ганебні наслідки, які розчаровують, щоб уникнути таких, які б були катастрофічними. І промова президента Джо Байдена на Генеральній асамблеї ООН не дає підстав думати, що він це розуміє. Про це в статті для Bloomberg пише журналіст Клайв Крук.
Ідея про те, що Путіну можна дозволити вийти з конфлікту, видається багатьом суперечливою і повністю непотрібною. Україна ж перемагає! Навіщо допомагати Росії вирвати бодай часткову перемогу з пащі поразки? Хор тих, хто скандує, що «Україна повинна перемогти», досі чітко не сказали, якою повинна бути російська поразка. Можливо, це означає, що Росію відкинуть до кордонів 2014 року, а потім вона змириться з цим. Або можливо приниження Путіна розпалить внутрішню опозицію. І його усунуть від влади. Його наступником стане хтось, з ким Захід зможе вести справи. Російські претензії на статус супердержави будуть розвіяні. І Москва змириться зі своїм другорядним значенням. Все це добре. І насправді не можна нічого виключати. Але, м’яко кажучи, таке майбутнє не гарантоване.
На тлі того, як уряди збиралися в штаб-квартирі ООН на щорічну зустріч, Путін оголосив про намір затягунити ще більше війну, провівши «часткову мобілізацію», яка дозволить відправити на поле битви ще 300 тисяч солдатів.
Також він наголосив на своїх погрозах застосувати ядерну зброю: «Росія використає всі інструменти, які є в її розпорядженні, для боротьби з загрозами для її територіальної цілісності. Це не блеф». Але доволі скоро ця «територіальна цілісність» може стосуватися і регіонів України, які Росія окупувала і збирається анексувати.
«Я продовжую читати про те, що варто зважати на ядерні погрози Путіна, але не дозволяти їм залякати себе. Можете називати мене боягузом, але мені важко думати про Армагеддон без того, щоб бути трошки наляканим. Якщо це взагалі можливо, краще уникнути, ніж викликати масову смерть і знищення. Звісно, просто здатися через такі погрози було б гарантованою поразкою. Але можна також бути раціонально наляканим і відповісти належним чином так, щоб не здаватися. Саме це взаємне гарантоване знищення зазвичай і означає», - пише Крук.
Чи не перебільшена російська загроза? Путін відмовиться від застосування ядерної зброї, якщо йому пригрозити пропорційно тяжкою відповіддю? Знову ж таки, можливо. Але що буде грати роль фактору стримування? Важко уявити ще більш тяжкі санкції, тому що ті, які вже є, створюють серйозні проблеми навіть за межами Росії. Зайшовши так далеко в підтримці України, не ризикуючи при цьому власними силами, чи можуть США переконливо погрожувати Росії атакою у відповідь на тактичний ядерний удар, не кажучи вже про ядерну відповідь на це?
Крук пише, що якщо допустити, що загрози і контрзагрози будуть розвиватися в такому напрямку, варто зауважити тривожний дисонанс у більшості аналізів, які стосуються розрахунків Путіна. Його вторгнення в Україну визнають не просто жахливим, але й безрозсудним. Але при цьому всі очікують, що він буде зважувати всі за і проти у своїй політиці «ескалації заради деескалації». Що ж може піти не так?!
На думку автора, надзвичайні успіхи України на полі битви відкривають можливості зупинити війну і при цьому уникнути всіх ризиків. Зараз потрібна угода, яка дозволить Путіну проголосити перемогу, яка в очах всіх буде поразкою. Вона може з’явитися в результаті переговорів різних форм. Але почати можна з перемир’я, яке закріпить кордони відповідно до нинішньої лінії фронту, довгостроковим наслідком якого може стати вступу України в НАТО без тих територій, які Росія окупувала.
Донедавна Путін відкинув би таку ідею як неприйнятну. Але зараз вона може здаватися не таким вже й поганим варіантом. Звісно, Україна і її найбільші прихильники теж будуть проти такого компромісу. Вони наголошують, що не можна винагороджувати агресію Росії територіальними поступками і збереженням режиму Путіна. Але США і їхні друзі зробили б велику помилку, якби покладалися на судження України про те, що стоїть на кону, і на який ризик можна йти. Українські інтереси і розрахунки щодо виправданості жертв збігаються з розрахунками Заходу, але вони не ідентичні.
Більшість світу буде вважати кінець війни через переговори не як силу Україну, а як рятівну поразку Росії. Автор відкидає твердження про те, що Путін поставить війну на паузу, збереться з силами і відновить кровопролиття заради його мрій про Велику Росію. На його думку, нинішня війна продемонструвала межі російської сили, випробувала межі терпіння союзників Москви, а також закріпила здатність Заходу кидати виклик її діям. Повне приниження Путіна або його усунення від влади не необхідне, щоб перекинути м’яч на його сторону поля. Прийняття цього вкрай незадовільного результату зменшило б ризик початку катастрофічного і більш широкого конфлікту. Це ціна, яку варто заплатити.