Попри те, що Китай намагається кинути виклик решті світу та збільшити свій вплив на міжнародній арені, а країнам Заходу стає дедалі важче конкурувати з Китаєм, Пекін все-таки допустив деякі масштабні помилки у 2020 році. Незважаючи на те, що Китай фактично був епіцентром COVID-19, не можна не захоплюватися лідерськими здібностями Пекіна. Менш ніж через рік після початку пандемії життя в Китаї нормалізується, тоді як Європа та США все ще не можуть приборкати коронавірус. Зараз Китай є однією з небагатьох країн у світі, яка змогла, принаймні частково, почати відновлювати власну економіку після впливу пандемії, пише Bloomberg.
Про Китай можна сказати багато хорошого, країна змогла досить успішно протистояти коронавірусній кризі. Іноземні інвестори купують китайські активи рекордними темпами, незважаючи на гнівні заперечення президента США Дональда Трампа. Але завжди є шлях до вдосконалення. У січні до влади в США прийде більш раціональний лідер, що дасть Китаю простір зосередитися на структурних реформах.
Попри великі успіхи Китаю в 2020 році, країна зробила і деякі великі помилки. Всього за кілька місяців пандемії світ швидко зрозумів, що COVID-19 погіршує нерівність. Великі технологічні компанії та їхні співробітники, які могли працювати вдома, постраждали менше, тоді як підприємства та магазини змушені були закриватися.
Вже в квітні, коли Китай вперше вийшов із режиму локдауну, невеликі ресторани почали висловлювати свої скарги щодо «ексклюзивних» домовленостей про доставку їжі, адже їх змушували вибирати одних постачальників над іншими. Ці програми загрожували оздоровленню індустрії готельного бізнесу та сфери громадського харчування. Проте Пекін почав вирішувати цей економічний дисбаланс лише до середини листопада, коли опублікував новий документ про антимонопольні норми, спрямовані на стримування технологічних гігантів країни.
Виробництво швидко повернулось до своїх звичних темпів, тоді як роздрібна торгівля все ще відставала. Понад 170 мільйонів мігрантів живуть і працюють у містах Китаю, переважно у секторах будівництва, виробництва та сфери послуг. Під час пандемії вони не тільки втратили роботу, але й не змогли отримати довідки про безробіття.
Рішення допомогти власникам бізнесу, а не робітникам, можливо, випливало з намагання китайського уряду контролювати приватний сектор. Чи був цей фіскальний рецепт мудрим? Китай прагне перетворитись на споживче суспільство, оскільки економіка, яка спирається на промислове виробництво, вразлива до глобальних бізнес-циклів. Однак відсутність мережі соціального захисту лише погіршує довіру до влади.
Також Китай розпочав своєрідну кампанію проти мільярдерів, адже владі не надто подобається зростання їхнього впливу. Після чотирьох років безперервних суперечок з американським президентом Дональдом Трампом Китай може більше не піклуватися про зв'язки з громадськістю. Попри намагання перешкоджати надмірному впливу мільярдерів, Китай також хоче, щоб іноземні гроші допомагали фінансувати власний фіскальний дефіцит, тому така суперечлива політика не є вигідною для економіки.
Існує уявлення, що правила в Китаї діють подвійним шляхом: бізнесменів приватного сектору державні чиновники намагаються «перевиховати», коли вони переступають межу. Тим часом державні організації можуть почуватися досить комфортно, маючи у своєму розпорядженні велику кількість місцевих ресурсів. Хвиля несплати боргів серед державних підприємств є лише додатковим свідченням цієї тенденції.
Лідер Китаю Сі Цзіньпін завжди був реформатором, який намагався модернізувати економіку Китаю та позбавити систему від надлишкової заборгованості. Протягом останніх кількох років торговельна війна з Трампом і пандемія COVID-19 розхитали баланс. Тепер, коли обидва «блокпости» поступово відступають, Китай може повернутися на потрібний шлях.
Проте Пекіну потрібно оновити свій підхід. Дотримання «застарілого фінансового сценарію» може виявитися неефективним. Щоб створити функціональний ринок, Китаю потрібно ліквідувати «двоколійну систему», на якій працюють державний та приватний сектори. Також необхідно надати успішним бізнесменам-мільярдерам простір для власних рекомендацій щодо політики. Вони знають, що відбувається на місцях, краще за всіх, хто сидить в урядовій будівлі, резюмує видання.