Російська війна проти України продемонструвала, що Кремль зневажає основи міжнародного закону чи непорушність міжнародних кордонів. Ця імперіалістична зовнішня політика може скоро завдати удар по самій Росії.
Російська територіальна цілісність, схоже, все більше ставиться під сумнів численними республіками і регіонами в самій РФ. Катастрофічне вторгнення в Україну стало каталізатором для розвалу імперії.
Про це в статті для Atlantic Council пише старший науковий співробітник аналітичного центру Jamestown Foundation Януш Бугайський. Він зауважує, що РФ не змогла трансформувати себе в національну, громадянську чи хоча б стабільну імперіалістичну країну. Розкол Російської Федерації, який вже насувається, буде третьою фазою імперіалістичного падіння після розпаду соціалістичного табору в Східній Європі, а потім і самого СРСР в кінці 1980-х і на початку 1990-х років.
Численні економічні, демографічні і соціальні слабкості Росії посилює комбінація факторів включно з надмірною залежністю від експорту викопного палива, скороченням економіки і посиленням регіональних і етнічних конфліктів. З лютого 2022 року широкомасштабне вторгнення Росії в Україну посилило процес державного розколу. Тому що Кремль не досяг своїх цілей, але військові втрати збільшилися, так само як і шкідливі міжнародні санкції.
Попри те, що Конституція 1993 року визначає Росію як федерацію, в реальності це централізоване неоімперіалістичне утворення. Ця держава наближається до кінця циклу режиму, в якому політичний статус-кво стає все більш не надійним. З часів розпаду СРСР ще не було такого одночасного загострення кількох криз включно з нездатністю уряду забезпечити стабільний економічний розвиток, посиленням розбіжностей між Москвою і федеральними регіонами, а також наближенням військової поразки чи нескінченного глухого кута в Україні.
Російська Федерація зіштовхнулася з екзистенційним парадоксом, в якому ліберальна опозиція не може замінити режим. Без політичного плюралізму, економічних реформ і автономії регіонів федеральна структура буде ставати все більш некерованою. Однак, навіть якби демократичні реформи проводилися, кілька регіонів все одно могли б скористатися можливістю, щоб відділитися. Потенціал спалаху насильницьких конфліктів можна було б скоротити шляхом проведення систематичних реформ. Водночас, перспектива початку таких конфліктів суттєво зростає, якщо реформи блокувати на невизначений термін.
Поки країна скочується до потрясінь, існуюча федеральна система буде розглядатися як нелегітимна все більшою частиною населення. Може матеріалізуватися цілий спектр внутрішніх сценаріїв, які підштовхнуть країну до роздробленості, включно з посиленням боротьби за владу всередині еліти, посилюючи конфлікти між Кремлем і регіональними урядами, і розколом між центральною владою і кількома регіонами країни.
Рух до відділення будь-якої з 22 неросійських республік, швидше за все, спровокує схожі вимоги реалізації права на самовизначення серед кількох регіонів, де росіяни становлять етнічну більшість. Це сильно ослабить центр і зменшить вірогідність збереження автократичної держави. Цікаво, що на початку 1990-х, коли СРСР почав розпадатися, 40% регіонів, населених етнічними росіянами, вимагали більшої автономії, а деякі схилялися до проголошення суверенітету, схожого на той, який є в національних республік. Сепаратистські рухи часто починаються з вимог економічної децентралізації, а потім відбувається ескалація у відповідь на дії центрального уряду, а також через зростання прагнень громадськості і еліт. Суспільна покірність і виживання режиму в часи правління Путіна спирається на поєднанні агресивної зовнішньої політики, мілітаризму, антизахідної пропаганди і підвищенні стандартів життя. Але провальна і дорога війна проти України посилить соціальне і регіональне невдоволення, попри пропаганду Кремля.
Напруга у численних республіках і регіонах буде заснована на накопиченні скарг через різке зростання рівня бідності, соціально-економічної нерівності, скорочення федеральних фінансових субсидій, занепад локальної інфраструктури, екологічні катастрофи, крах системи охорони здоров’я, кричущу корупцію чиновників і відлучення суспільства від процесу ухвалення рішень в центрі. Москву дедалі більше будуть сприймати як експлуататорську колоніальну митрополію.
У найближчі роки РФ може повторити долю або СРСР, або Югославії, або ж може відбутися певного роду поєднання цих сценаріїв. Деякі республіки зможуть вийти зі складу Росії відносно неушкодженими. Але відкриті конфлікти можуть початися між центром і деякими федеральними суб’єктами. Москва може спробувати піти шляхом Сербії у 1990-х, мобілізувавши етнічних росіян, щоб відділити етнічно однорідні регіони від повсталих республік, водночас видворяючи неросійське населення. Але це лише прискорить розпад імперіалістичної держави.
Деякі національні республіки, де кількість етнічних росіян скорочується, можуть добиватися емансипації і державності. Цим шляхом можуть піти республіки Північного Кавказу і Надволжя. Кілька етнічно російських регіонів у Сибіру, на Уралі і на Далекому Сході теж виграють від проголошення суверенітету і контролю над місцевими ресурсами, такими як викопне паливо, матеріали і цінні мінерали, які Москва по-імперськи експлуатує.