Нагальне питання полягає в тому, чи можуть країни, які володіють валютними резервами, що належать російському Центральному банку, законно конфіскувати ці гроші й передати їх Україні як військові репарації. Йдеться про активи на суму близько 300 мільярдів доларів, що зберігаються в Бельгії, Франції, США та інших країнах і були заморожені після того, як два роки тому президент Росії Владімір Путін вторгся на територію України й почав скоювати військові злочини.
Досі вчені, політики та оглядачі ухильно говорили про передачу суверенних активів Кремля Києву. Рада Безпеки ООН, у якій Москва має право вето, не ухвалила жодної резолюції, яка дозволила б це зробити. А звичаєве міжнародне право, схоже, не схвалює конфіскацію. Хоча воно явно допускає "контрзаходи" проти агресорів, і саме жертва — в даному випадку Україна — повинна їх вживати, повідомляє Bloomberg.
"Цей випадок — найсерйозніше випробування для майбутнього міжнародного права з моменту створення ООН", — сказав колишній американський дипломат Філіп Зеліков, який нині працює у Стенфордському університеті.
За його словами, на кону стоїть питання, чи буде ООН у змозі протистояти злочинам проти людяності, чи піде шляхом Ліги Націй, яка не змогла стримати Муссоліні та Гітлера. Багато хто з цих науковців та оглядачів занадто вузько розглядали звичаєве право. Саме це Зеліков і велика група юристів-міжнародників з різних країн планують стверджувати у відкритому листі наступного тижня, до другої річниці 24 лютого 2022 року.
Вони привертають увагу до роботи Комісії міжнародного права, створеної Генеральною Асамблеєю ООН 1947 року для розроблення та кодифікації міжнародного права. За минулі десятиліття комісія випустила масу праць, включно зі Статтями про відповідальність держав за протиправні діяння. Ці статті не є договором (як, наприклад, Женевські конвенції), але вони є загальновизнаним посібником з міжнародного звичаєвого права, на яке Міжнародний суд у Гаазі посилається як на авторитетне.
В статтях про відповідальність багато говориться про контрзаходи, які Україна може законно вжити проти Росії. Але в тексті також чітко сказано, що Росія, спричинивши міжнародну кризу біженців, продовольчу кризу і кризу безпеки, завдала шкоди й багатьом іншим країнам, і що ці держави мають рівні права на заходи у відповідь.
Крім того, у статтях зазначено, що деякі злодіяння настільки серйозні, що являють собою напад на все міжнародне співтовариство. Говорячи технічною мовою, ці злочини, включно з геноцидом і агресивними війнами, є нападом "на всіх".
Такі ситуації дозволяють будь-якій державі вживати контрзаходів і домагатися відшкодування збитків. Чи підходять дії Росії під цей опис? Генеральна Асамблея ООН засудила його в трьох резолюціях, а суд у Гаазі наказав вжити заходів проти Росії — і все це Путін проігнорував. Так, кодекс Комісії міжнародного права написаний з урахуванням злочинів, подібних до кремлівських.
"То що ж робити далі? Окремі країни, які ухвалюють національні закони про арешт російських активів, подадуть поганий приклад. Це продемонструє свавілля і спонукає деякі країни, зокрема Китай, тримати іноземні резерви в політично дружніх країнах і валютах, відмінних від долара чи євро", — зазначає Bloomberg.
Тому краще до кінця дотримуватися міжнародного права. Зеліков і його співавтори приділяють особливу увагу резолюції Генеральної Асамблеї ООН, яка закликає до створення "міжнародного механізму" для виплат репарацій Україні. Країни повинні будуть помістити суверенні активи Росії на цільовий депозитний рахунок, керований міжнародним органом. Потім ці гроші спрямують на виплату компенсацій постраждалим і відновлення України.
Такі заходи, очевидно, не вирішать усіх проблем Києва. Навіть якщо суверенні активи Росії будуть конфісковані, вони не можуть бути використані для оплати зброї та снарядів. Але гроші — річ взаємозамінна. Тому кожна купюра, взята з російського Центрального банку і витрачена на відновлення української електростанції або лікарні, вивільняє іншу купюру, яку Київ може витратити на свою армію.
Що ще більш важливо, міжнародне співтовариство дасть зрозуміти, що цього разу воно не має наміру зазнати поразки, як сталося в 1930-х роках. Це створить прецедент, згідно з яким агресор платить. Через два роки після 24 лютого 2022 року світ має відновити справедливість, домагаючись дотримання міжнародного права.