РАПОРТ
Дійсним доповідаю, що під час виконання бойового завдання в міській забудові населеного пункту N ДАТА, потрапивши у ворожу засідку під час вогневого контакту, зник безвісти солдат X, кулеметник механізованого взводу N механізованої роти N механізованого батальону N в/ч А0000. Згідно з доповіддю безпосереднього командира групи, під час відходу з боєм зведеного підрозділу солдат X, прикриваючи побратимів, прийняв вогонь на себе, отримав кульове поранення та, ймовірно, загинув. Учасники бою, військовослужбовці механізованої роти N, солдати S та R, підтверджують факт того, що солдат Х не здався у полон добровільно й не залишав самовільно поля бою. Відповідно до проведеної з БПЛА аеророзвідки місця події, за координатами Х: Y: у «сірій зоні» під вогневим контролем противника знаходиться тіло військовослужбовця з розпізнавальними знаками ЗСУ. Заходи з евакуації тіла результатів не дали.
Командир N-го батальйону в/ч А0000, майор Y
Такі рапорти у Збройних силах — уже далеко не рідкість, і попри свій сумний зміст вони можуть дати початок не менш сумному ланцюжку подій із невизначеним і далеким у часі результатом.
Станом на квітень цього року зниклими безвісти вважалися сім тисяч військових. Водночас, згідно зі статистикою уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, 60–65% цих військових — живі, але в полоні, а решта — загиблі. Дотепер кількість військових у Єдиному реєстрі зниклих безвісти за особливих обставин зросла до 15 тисяч.
За цими цифрами стоять не просто людські життя, а ще й долі сімей, які борються з тягарем невирішеного горя, а іноді — і з фінансовими труднощами.
Так, якщо військовослужбовець загинув захищаючи Батьківщину, його сім’я (найближчі родичі) отримує право на виплату 15 млн грн одноразової допомоги. Якщо ж військовослужбовець вважається зниклим безвісти, найближчі родичі (жінка, діти, батьки або утриманці) можуть отримувати грошове забезпечення такого військовослужбовця від підрозділу, де він проходив службу, до моменту його повернення або визнання померлим. Але…
По-перше, не всі військовослужбовці живуть у класичних сім’ях: чоловік, дружина, дитина, батьки. Багато військових мають в живих із кровних родичів у кращому разі сестру чи брата, іноді лише двоюрідних чи троюрідних. Мобілізовані військові (ще вчора — цивільні) часто живуть у цивільному партнерстві без офіційної реєстрації чи шлюбу, а за пропискою — ще й за різними адресами.
Поки військовий перебуває на службі, він надає фінансову підтримку своїм сім’ям. Однак у разі зникнення безвісти ця підтримка різко припиняється. Це означає, що ті, з ким він фактично проживав, з великою ймовірністю не отримають жодної підтримки від держави, адже на папері вони для військовослужбовця — ніхто, а сам військовий — сирота. Це, звісно, непогано для економії бюджетних коштів, але виглядає не надто чесно щодо тих, кого держава покликала на свій захист.
По-друге, в тих окремих випадках, коли військовослужбовці вважаються загиблими через обставини їх зникнення або останню відому інформацію про їх місцезнаходження, однак у хаосі війни їхні тіла не можуть знайти або ідентифікувати, вони вважатимуться зниклими безвісти до оголошення померлими через суд.
Українське законодавство не було готове до повномасштабної війни, й тому Цивільний кодекс передбачає, що зазвичай фізична особа, яка зникла безвісти у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. В наших умовах для всіх сімей військових це означає тривалий термін невизначеності та ще плюс два роки, бо хоч би що говорили, вже має бути очевидним, що війна не закінчиться цього року.
По-третє, відповідно до законодавства, розшуком зниклих безвісти за особливих обставин займається Національна поліція, навіть якщо це військовослужбовці. Оскільки йдеться про території, де ведуться активні бойові дії, слідчі та пошукові дії поліцейських підрозділів вочевидь залишаються підвішеними в повітрі аж до того часу, поки такі території не стануть безпечними. Відповідно, провадження в кримінальній справі, порушеній за фактом зникнення, стоїть, збір доказів не здійснюється, час минає, й усе це ще більше відтерміновує кінець процесу.
РАПОРТ
Доповідаю, що ДАТА внаслідок ракетно-артилерійського удару по польовому складу ракетно-артилерійського озброєння мотопіхотного батальйону N в/ч А0000, розташованого поблизу населеного пункту N, координати Х: Y:, відбулася детонація боєкомплекту, що зберігався на складі, з обрушенням бетонних конструкцій приміщення. Під час події зникли безвісти (ймовірно, загинули) командир відділення мол. с-нт Y та стрілець-санітар відділення ст. с-нт X, які несли чергування на складі РАО. Перелік знищеного ракетно-артилерійського озброєння та боєприпасів додається.
Командир батальйону N, ст. л-нт N
Водночас, на відміну від України, приміром, в армії США ці проблеми певною мірою розв’язано. Можливо, це сталося через те, що армія США протягом багатьох років брала участь у різних збройних конфліктах і війнах, від В’єтнаму до «Бурі в пустелі», від локальних місій на Близькому Сході та в Африці до Афганістану.
Так, наприклад, в армії США саме сім’ї військовослужбовців можуть отримати цільову підтримку у вигляді медичного страхування (TRICARE), страхування життя або субсидій на навчання дитини. Крім того, військовослужбовці можуть розпоряджатися своєю зарплатнею у вигляді асигнувань — тобто їм установлюються автоматичні виплати, які можуть бути зупинені, запущені або змінені за власним бажанням, наприклад, добровільна виплата утриманцю або іншим родичам.
Водночас якщо військовий отримує статус зниклого безвісти, привілеї його родини (а також асигнування, якщо їх було встановлено) автоматично продовжуються до визнання військового загиблим. Під час перебування військового в статусі зниклого безвісти асигнування також можуть бути ініційовані (нові), призупинені, відновлені, збільшені/зменшені, скасовані тощо, якщо це слугує захисту інтересів військовослужбовця чи його утриманців.
До того ж у США порівняно з Україною значно простіший процес визнання факту загибелі військовослужбовця. Так, особовий склад може вважатися померлим, навіть якщо тіло не було знайдено або його не можна ідентифікувати, але є переконливі докази смерті, наприклад, розповіді свідків, транспортні записи або відсутність відомих чи можливих уцілілих. Окрім того, справи зниклих безвісти кожні 12 місяців від дати зникнення підлягають обов’язковому перегляду органами військового управління, під час якого ухвалюється рішення про продовження перебування в статусі зниклого безвісти або про визнання військового таким, що вважається загиблим.
Ситуація з військовослужбовцями, які зникли безвісти, є складною та болючою. Будь-хто з їхніх родин підтвердить, що необхідно вдосконалити законодавчу базу, щоб забезпечити належну підтримку сім’ям зниклих військовослужбовців. Для покращення цієї ситуації Україні варто було б вивчити досвід таких країн, як США. Це допоможе створити систему, ефективнішу, ніж зараз.
Щонайменше було б доцільно розширити перелік близьких осіб, котрі мають право на отримання грошової винагороди військовослужбовців, які зникли безвісти або потрапили в полон. На початку служби військовослужбовець також міг би безпосередньо призначати особу, яка отримуватиме такі виплати, що зняло б потенційну можливість виникнення конфліктних ситуацій між рідними.
Також варто було б надати військовослужбовцям право асигнувати частину своєї зарплатні на певні цілі — чи то виплати дружині або іншій близькій особі, чи то пенсійну програму або програму страхування життя, а чи депозит у банківській установі.
Ну й насамкінець уже настав час позбутися радянської практики 200-х, 300-х, 400-х і перейняти найкращі практики союзників. Зокрема це має стосуватися того, хто і як визначає ймовірний статус військовослужбовця — «зниклий безвісти», «вважається померлим», «загиблий» тощо.