Російські окупанти під Черніговом знищили дві колони волонтерів, які везли гуманітарну допомогу і намагалися евакуювати людей. Кілька волонтерів загинули, ще кілька дістали поранення. Автівки згоріли вщент, повідомив волонтер Антон Сененко.
«Ніхто з колони наших, які фактично стояли в черзі на вхід, не постраждав. Але немає слів в моїй голові, якими я можу висловити те, що у мене зараз на душі. Я не знаю, як звали тих прекрасних людей. Я не знаю, звідки вони були. Але сподіваюся, що журналісти та історики зроблять свою справу добре. Як належить», - пише Сененко у Fаcebook.
Волонтер висловив співчуття депутатці Ользі Стефанішиній – у розбитій колоні загинув її чоловік Богдан. Треба мати неабияку людяність вкупі з відвагою, щоб робити те, що робив він, наголосив Сененко.
Він також розповів про ситуації у звільненому Ірпені. За словами волонтера, туди другий день повноцінно заходять українські рятувальники, допомагають вивозити людей і загиблих, яких не могли поховати через постійні обстріли російських військ.
«Тіла загиблих цивільних, які тижнями лежали просто неба на вулицях та у квартирах. Саме зараз Ірпінь змусить нас куштувати ту гірку чашу, про яку я писав в одному зі своїх попередніх дописів – радість звільнення міста йтиме вкупі з оплакуванням вбитих», - пише волонтер.
Забирати тіла рятувальники можуть лише після роботи наших саперів – нелюди замінували трупи, понаставляли навколо них розтяжки. Поки що загиблих збирають тільки з вулиць. Відзавтра повинні почати обходити помешкання.
«Я не знаю, хто і як цим має займатися. Де ті міжнародні дізнавачі, прокурори, слідчі, але боляче слухати рятувальників про те, як вони збирають тіла розстріляних біля стінок чоловіків із зав'язаними очима. Це хтось має фіксувати та досліджувати обставини. Орки мають відповісти за все», - наголошує Сененко.
Ірпінь вільний фактично. Людей довивозять або ж вони повиходять самі. Багато людей нарешті знайшли рідних та друзів. Однак волонтер наголосив, що мусить звернутися до тих, хто своїх рідних серед евакуйованих не знайшов.
«Ще одне. Те, про що я не хочу писати, але мушу. Якщо хтось з Вас не має інформації про зниклих безвісти в Ірпені, можливо, саме час телефонувати 102, дізнаватися процедуру і ходити на упізнання. Вибачте, що я це пишу. Я не знаю, як це зробити тактовно. Але як є. Надія лишається, безумовно, та все ж», - додає волонтер.
Він закликав жителів Ірпеня поки що не повертатися назад, адже окупанти залишили у місті багато мін і небезпечних «сюрпризів», на яких можна підірватися: «Тільки на дорозі тими шляхами, де ми їздили, я особисто знаю 3 снаряди, які потребують розмінування. Тому, тримайте голови холодними».
Повертатися можна буде лише після того, як у місті відпрацюють ЗСУ, сапери та МНС, відпрацює поліція. Знову відпрацюють наші Збройні сили, аби відкинути окупантів від Ірпеня ще далі. От тоді, взявши віники, фарби, цемент, скло, можна буде зайти в місто.
Волонтер подякував Збройним силам України, Територіальній обороні, військовим медикам і рятувальникам. «Пишайтеся, шановні, країною, в якій Ви живете. Всі ці служби – працюють. Переможемо», - підсумував він.
У кінці допису Антон Сененко залишив контакти рідних загиблих волонтерів. Підтримати рідних Анастасії Тагірової можна за посиланням. Рідних Олексія Антонова – за цим посиланням.
Ірпінь потрапив під масовані обстріли з перших днів війни. Цілі родини по всьому напрямку Житомирської траси на підступах до Києва і нової дороги Буча–Ірпінь–Київ виявилися замкненими у клітках своїх приватних будинків, квартир та підвалів.
Ці маленькі містечка й селища стали й залишаються головним полем битви за Україну. Як і Харків, що розривається від ракет, як Маріуполь, обложений і по-нелюдськи знищуваний, стерта з обличчя землі Охтирка. Докладніше читайте у статті Інни Ведернікової «Ірпінь/Буча болить. Реквієм за другом, не відданим землі» у ZN.UA.