Західна зброя нарешті бере участь в обороні України. Але підтримувати її роботу на фронті - це серйозний головний біль для української армії.
Українські чиновники говорять, що західна зброя грає ключову роль у зусиллях повернути хід війни проти Росії, яка впродовж останніх місяців повільно захоплювала території. Тому Київ хоче ще більше, - пише Wall Street Journal. Ще не так давно Україна покладалася на важку військову техніку, яка залишилася у спадок від СРСР. Але в Росії значно більше такої зброї. Більш сучасні й ефективні західні системи, особливо далекобійна артилерія, тепер вступили в бій. Вони вже впливають на ситуацію, дозволяючи Україні завдавати точні удари по важливих складах боєприпасів ворога, по його інфраструктурі ВПС і командних центрах далеко за межами лінії фронту. Це підриває російські наступальні можливості.
Але опанування цієї нової техніки, яка надходить Україні нерегулярно і від різних західних країн, ставить українських захисників перед серйозним викликом.
«Нинішній підхід, згідно з яким кожна країна жертвує батарею гармат по частинах, швидко перетворюється на логістичний кошмар для українських сил, тому що для кожної батареї потрібна спеціальна підготовка, особливе обслуговування і логістичний канал», - пояснили в Королівському інституті об’єднаних служб (RUSI).
Видання нагадує, що українські військові опанували гаубиці M777, які передали США, Канада і Австралія, французькі гаубиці Caesar і німецькі PzH 2000. А ще в українському арсеналі тепер також є американські M109 і AHS Krab з Польщі.
«Між усіма цими системами мало спільного… Боєприпаси повинні бути взаємозамінними і таке інше. Але насправді це не так», - сказав експерт RUSI Джек Вотлінг, який підтримує зв’язок з українськими військовими і розвідниками.
НАТО намагався стандартизувати свою військову техніку, зокрема, запровадити вимоги до боєприпасів. Була підписана спеціальна «Угода зі стандартизації», щоб зброя була взаємозамінною у всіх країнах боку. Але успіх цих зусиль був дуже обмежений. У НАТО більше тисячі військових стандартів, які стосуються процесів і матеріалів. Але, зрештою, кожна країна сама вирішує, які з них виконувати, а які ні. На саміті в Мадриді минулого місяця лідери країн НАТО домовилися допомогти Україні перейти з радянського арсеналу на сучасне озброєння, яким користується альянс.
І йдеться не лише про те, щоб українські військові отримали абсолютно нові види озброєння. Вони повинні також навчитися поводитися з цією технікою і обслуговувати її. І в порівнянні з радянськими зразками, західною зброєю важче керувати і підтримувати її роботу.
«Коли починається перехід на нерадянські платформи, доводиться мати справу з дуже великою кількістю речей, яких раніше просто не було. Багато з того обладнання, яке було в Україні - це стара спадщина, 40-річна техніка, яку ремонтують за допомогою молотка, гайково ключа, мастила і молитв. Але навіть сучасні цивільні автомобілі, які підключають до сенсорів і комп’ютерів, ремонтують вже по-іншому», - сказав старший аналітик Rand Corp з питань оборони Скот Бостон.
Колишній командир армії США в Європі генерал Бен Ходжес пояснив, що складність обслуговування - це ціна вищої ефективності зброї.
«Щоб досягти вищого рівня можливостей, як у західних систем, необхідний певний рівень складності, який стосується гідравліки, електроніки, систем озброєння, а також боєприпасів. Все це необхідно для досягнення додаткової точності і дальності», - сказав він.
За словами Вотлінга, існує невичерпний список проблем, з якими армії України доводиться мати справу, розбираючись з різними артилерійськими системами. Потрібні абсолютно різні види запчастин для різної техніки. Вимоги до обслуговування теж дуже різні, так само як і механізми перезаряджання. Снаряди теж потрібні різні. Деякі системи можуть мати вбудовані комп’ютери, що призводить до появи запитань про передачу даних, а деяким підходять лише спеціальні патентовані снаряди. Відповідно солдатам потрібно проходити окрему підготовку з управління і обслуговування цієї різношерстний зброї. Крім того, потрібно організувати окремі ланцюги забезпечення.
Через те, що Україна отримала дуже невелику кількість деяких з цих систем, їх не достатньо для проведення ротацій і обслуговування. Тому їх відводять лише в тому випадку, якщо вони зламаються. Різноманіття артилерійських установок з різними можливостями створюють проблеми також і для польових командирів. За словами Бостона, запчастини - це окрема проблема. У випадку зброї радянських часів, українська армія могла розбирати старі установки на запчастини для ремонту новіших. Але для західної техніки є лише ті запчастини, які дали союзники. І кількість їх обмежена.
Деякі системи, які тепер використовує армія України, особливо проблемні. Зокрема, це стосується потужних німецьких САУ PzH 2000, у яких дуже специфічні вимоги до процесу заряджання. Солдатам потрібно 40 днів, щоб навчитися керувати і обслуговувати ці системи. Також вага PzH 2000 сягає 57 тонн. Це робить німецьку САУ важчою, ніж будь-яка радянська техніка. І деякі мости не здатні витримати прохід такої техніки. Тож подорож на передову часом буває проблемною. Хоча поки що Німеччина і Нідерланди відправили Україні лише 12 таких САУ. Тож проблема з транспортуванням зараз не дуже гостра. Але вага бронемашин стане важливим фактором, якщо Захід почне відправляти українській армії танки. Зазвичай їх вага сягає 60 тонн. Хоча поки що не схоже, щоб країни НАТО були готові забезпечити Україну танками.
Видання наголошує, що ніхто на Заході не говорить, що Україні було б краще без цих нових систем. Але Вотлінг переконаний, що партнерам Києва варто зробити певні висновки і врахувати їх в майбутніх поставках зброї, а також спробувати скоротити різноманіття систем, які отримує українська армія.