Кілька місяців тому, коли армія України все ще намагалася прорвати російські лінії оборони в Херсонській області, бійці 60-ї окремої піхотної бригади змогли роздобути російську рацію Motorola, щоб послухати ворожі переговори.
Вони сміялися з позивних, які росіяни обирали собі. Один навіть назвав себе «Майданом». Але українських військових також дивували постійні скарги ворога, які вони чули. Якось російський солдат розповідав, що його не годували цілий день. 24 серпня, через 6 місяців після початку російського вторгнення в Україну, російський військовий розповідав іншому, що це була річниця, «коли всіх нас надурили».
«Вони деморалізовані. Це зрозуміло по тону їхніх голосів і тому, що вони говорять», - сказав Washington Post 24-річний український солдат 60-ї окремої піхотної бригади з позивним «Порох».
Але українські солдати теж втомилися фізично і психологічно попри те, що вони більш мотивовані, захищаючи свою Батьківщину від російських атак. Деякі підрозділи безперервно беруть участь у боях з самого початку російського вторгнення 8 місяців тому. Війна не вщухає. І командири бояться, що продуктивність погіршиться, якщо менш досвідчені сили прийдуть на заміну. З наближенням темних зимових днів, підтримувати бойовий дух - це виклик для кожної зі сторін. Конфлікт швидко переростає у війну морального виснаження.
В армії Москви втрати дуже великі. І війська відступають вже більше місяця. Спочатку російським силам довелося покинути Харківську область, а тепер вони кидають позиції на півдні України. Владімір Путін оголосив мобілізацію в Росії. І цей процес змушує йти на війну чоловіків, які не хочуть цього.
З українського боку бійці 60-ї окремої піхотної бригади не єдиний підрозділ, який бере участь в обороні без перерви. Навесні 93 механізована бригада брала участь у відбитті російського наступу на півночі Сумської області. А потім її солдатів одразу ж відправили тримати фронт поблизу Ізюму. Тепер бригада перебуває під постійними обстрілами в Донецькій області. Один солдат сказав виданню, що його батальйон вже зазнав «великих втрат» і не має «достатньої сили чи ресурсів». Тому його тривожить намір Росії відправити на фронт ще 300 тисяч мобілізованих чи й більше. Навіть якщо ці російські солдати будуть немотивовані і погано підготовлені.
«Людям потрібен відпочинок», - сказав солдат, додавши, що ситуація погіршиться з настанням холодної пори.
Різниця між війною зараз і тим, як вона протікала на Донбасі впродовж попередніх 8 років, полягає в тому, що солдати могли брати відпустки і залишити фронт. Ротації відбувалися регулярно. А в їхніх контрактах була вказана дата закінчення служби.
«Якщо людина знає, що їй треба відслужити 9, 12 чи 16 місяців, вона може підготуватися фізично і психологічно. Зараз ми не знаємо, коли повернемося додому. Деякі люди були мобілізовані і ніколи взагалі не служили. Вони не були готові до таких боїв», - сказав 32-річний лейтенант з позивним «Історик».
Кінця війни не видно на горизонті. Цілком можливо, що ще більше українців будуть мобілізовані. Чоловікам віком від 18 до 60 років заборонено залишати країну на випадок, якщо вони знадобляться армії. Але солдати і добровольці вже непокояться рівним готовності цих призовників до битви.
«Війна триває. І всі, хто був готовий воювати, пішли відразу», - сказав один з українських солдатів.
«Порох» і «Історик» служать в батальйоні, який брав участь в наступі на півдні, в ході якого українським силам вдалося просунутися вздовж правого берега Дніпра. Успіхи контрнаступу покращують бойовий дух. Але втрата товаришів по зброї в процесі накладає свій тяжкий відбиток. Цього тижня в боях взвод «Пороха» втратив командира. І йому важко говорити про смерть.
«Ми тут сім’я», - сказав він.
Старший сержант батальйону з позивним «Алімич» перерахував трьох командирів роти, які були поранені в ході українського наступу. Він розповів, що російські втрати значно більші. І українські сержанти заміняли своїх старших офіцерів просто посеред бою, якщо ті були поранені чи гинули. Лише два батальйони: один з 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади і один з 60-ї окремої піхотної бригади, - вели наступ на правому березі Дніпра, витіснивши російські війська до міста Дудчани. Ці підрозділи все ще в області, але їм наказали вийти з бою на кілька днів для перепочинку. Контрнаступ продовжився без них. Україна тепер контролює Дудчани, а росіяни відступили південніше в Милове. Але в 60-й бригаді кажуть, що після відступу у ворога був час встановити третю лінію оборони. І змусити їх відступати знову буде важко.
Однак, українські солдати переконані, що психологічна війна грає на їхню користь. «Алімич» показав журналістам Washington Post відео на телефоні з російським полоненим, який здався два дні тому. Це один з тих, кого мобілізували за наказом Путіна. Росіянин показав «Алімичу» військове посвідчення, яке доводило, що полонений був мобілізований тиждень тому.
«Людина без досвіду, яка працювала на будівництві і абсолютно не має мотивації воювати, не розумію, навіщо його сюди відправляти. Він не знає, чому він тут», - сказав український військовий.
Коли «Порох» побачив план наступу на півдні минулого місяця, він поставився до нього з недовірою. На його думку, він був надто агресивним і зухвалим. Коли його взвод підійшов до російських позицій поблизу села Золота Балка, українські сили одночасно атакували з кожного флангу, взявши ворога в кліщі. Піхотинці наступали з одного боку, а танки і бронемашини вже оточували росіян з іншого.
«Ця зухвалість їх теж шокувала. Тож вони втекли», - сказав «Порох».
Інший український солдат з позивним «Зіл», якому 57 років, вирвав кулемет з рук мертвого росіянина. На зброї були плями від крові вбитого. Але модель кулемета була новіша ніж та, якою користувався «Зіл». Зброю вже перефарбували. Щоб «провітрити голову» від війни, «Порох» їздить у найближче місто, щоб побути трохи серед цивільних, де менше людей у формі. «Зіл» проводить час з місцевими там, де перебуває його батальйон. В одному селі він якийсь час годував свиней в одному з домогосподарств, поки власники не повернулися по них. До війни він був покрівельником. Тож допоміг іншому чоловіку полагодити його будинок, пошкоджений обстрілами.
«Це було життя людей. Чим вони заслужили таке?» - сказав український військовий.
Сидячи на подвір’ї їхньої поточної бази, солдати обговорювали, як мобілізація в Росії вплине на ситуацію. «Зіл» сказав, що йому шкода втрачених життів попереду. «Порох» відповів, що йому не шкода. І він переконаний, що поява на полі битви недосвідчених і неохочих воювати чоловіків - це не велика стратегічна проблема. Третій солдат з позивним «Зевс» застеріг, що не треба недооцінювати ворога.
«Вони можуть перетворитися на елітних бійців за місяць, якщо зможуть здобути досвід. Ми не знаємо. У нас теж не було досвіду, коли ми починали», - сказав «Зевс».
Тоді військові розійшлися кожен в своєму напрямку. Дехто пішов на зустріч з боксером Олександром Усиком, який провідував українських солдатів в регіоні, щоб їх підбадьорити. «Історик», який обіймає посаду заступника командира роти, йшов до машини, коли його зупинив «Зевс» і попросив звернутися від його імені до старших офіцерів, щоб дали загону заслужений відпочинок.
«Я знову згадаю про це, обіцяю», - відповів йому «Історик».