Рев і гуркіт артилерії рідко коли вщухає в Бахмуті. В розбитих і холодних будинках жителі гуртуються разом при свічках і молять Бога про безпеку. На полі битви солдати з обох сторін гинуть масово.
Український наступ в інших частинах країни сильно змінив мапу поля битви. Але в місті Бахмут Донецької області за чотири місяці жорстоких боїв мало що змінилося. Про це пише Washington Post, нагадуючи про слова президента Володимира Зеленського про те, що «найбільш тяжка» ситуація зберігається саме тут. Однак, військові експерти кажуть, що у цій битві за контроль над розбитим містом амбіції російського олігарха Євгєнія Прігожина, який заснував ПВК «Вагнер», затьмарили будь-яку стратегічну логіку.
Після безладного російського відступу з міста Ізюм битва за Бахмут - це більше не частина жодної скоординованої військової операції. Натомість Прігожин посилає все більше найманців «Вагнера» в бій, розраховуючи отримати політичну вигоду від окупації міста в той час, як армія Владіміра Путіна відступає на інших напрямках. Виснажені українські солдати, яких чисельно менше, ніж на боці ворога, покладаються на більш хитрі тактики, щоб вистояти в жорстокій битві. Вони стежать за російськими позиціями за допомогою цивільних безпілотників. А нещодавно мобілізовані інженери експериментують з переробленою зброєю в імпровізованих лабораторіях, які вони облаштували в будинках поблизу.
«Чесно кажучи, нам доводиться все це робити. У Росії є солдати, зброя, все. Нам потрібно бути розумнішими», - сказав виданню український військовий на ім’я Влад з 93-ї бригади, який намагається зробити безпілотники здатними нести протитанкові гранати і іншу зброю.
У Бахмуті видобували сіль. До російського вторгнення, яке почалося 24 лютого, в місті жило близько 70 тисяч людей. Зараз тут лишаються ледве 15 тисяч мешканців. Цього тижня бої були інтенсивні. Тож на вулицях людей не було взагалі. Бур’яни захопили пшеничні поля. Військова техніка їздить розбитими дорогами, здіймаючи хмари пилу.
В командному пункті 93-ї бригади оператор безпілотників стежив в реальному часі за позиціями росіян. Інші солдати працювали швидко, заряджаючи гранатомети і виконуючи постріли. Хтось прикрутив табличку з написом «режисер» до стільця оператора дронів. На якусь мить він примружився над планшетом, а потім кивнув, і хвиля задоволених вигуків прокотился серед українських військових. Безпілотник влучив у ціль.
25-річний командир на ім’я Дмитро каже, що його підрозділ переживає зараз найгірші часи. Минулої ночі російські сили обстріляли їх кластерними боєприпасами, щойно стемніло.
«Ми не вперше опинилися під вогнем. Але зараз все відбувається по-іншому», - сказав він.
Дмитро служить в Збройних силах України вже чотири роки. За його словами, за цей час Бахмут - це «найбільш небезпечне місце», в якому він побував. У середу в місті звуки пострілів і їхнє відлуння нависали над містом. Повітря тремліто від артилерійських обстрілів. Коли нарешті стало тихо, лишився тільки вітер. У 51-річного підприємця на ім’я Олександр на обличчі присохла кров. Попередньої ночі ракета знищила його будинок. У нього немає чистої води, щоб вмитися. Він розповів, що запросив сусідів до себе, припустивши, що їм буде безпечніше триматися разом. Молода пара погодилася. Після обстрілу батьків забрали в реанімацію, а їхню 9-річну доньку Лізу евакуювали в інше місто.
«Я думав, наш будинок був безпечнішим. Ми просто сиділи. Пили чай», - розповів Олександр.
В своєму новому аналізі «Інститут дослідження війни» (ISW) назвав зусилля Прігожина в Бахмуті «операційно безглуздими» після того, як Росія втратила контроль над Ізюмом.
«Російська окупація Бахмута, яка навряд чи станеться, зважаючи на те, що російські сили вже багато тижнів атакують сусідні села, більше не допоможе розгорнути більш масштабні зусилля для досягнення початкових цілей цього етапу кампанії. Оскільки вони не будуть підтримані наступом з Ізюму на півночі», - пояснили в інституті.
Прігожин, якого також називають «кухарем Путіна», перетворився на помітного критика дій регулярної армії Росії в Україні. Аналітики вважають, що його участь у війні - це спроба отримати додаткові державні замовлення. Також в російських владних колах допускають, що Прігожин прагне отримати посаду в російському уряді. Найманці «Вагнера» зіграли ключову роль в окупації міста Попасна в травні, але зазнали важких втрат. Через місяць після того Прігожин отримав медаль «героя Росії».
З української точки зору, відступ з Бахмута означає, що у Росії з’явиться велика символічна перемога, яка також підірве наратив про те, що армія Москви постійно втрачає контроль над окупованими територіями. А війна Путіна - це провал. Теоретично після окупації Бахмута російські війська були б на крок ближче до наступу на Краматорськ і Слов’янськ. Але нічого не вказує на те, що вони взагалі здатні піти в такий наступ. Українські солдати кажуть, що найманців «Вагнера» використовують як гарматне м’ясо.
«До них ставляться як до одноразових солдатів», - сказав 24-річний артилерист Володимир. З ним погодився інший український військовий.
«Якщо ми обстрілюємо їхні позиції, вони все одно відправляють людей в наступ, знову і знову. Вони хочуть нас викурити, тож обстрілюють нас артилерією», - розповів він.
Оператори безпілотників з 93-ї бригади розповіли Washington Post, що бачили, як найманці спотикалися через трупи своїх загиблих побратимів, намагаючись наступати. Масштаби російських втрат не відомі точно. Але українські солдати кажуть, що вони дуже значні.
«Втрати з їхнього боку дуже великі, тому що вони не ставляться до солдатів як до людей», - сказав 25-річний український військовий на ім’я Михайло.
Втім, втрати з українського боку теж тяжкі. Минулого тижня карети швидкої допомоги без упину їздили між найближчою лікарнею і українськими позиціями. Двоє солдатів розповіли, що віднесли чотирьох своїх побратимів в реанімацію після того, як Росія обстріляла Бахмут ракетами. За день до того іншу українську роту оточили російські сили. За словами українських військових роту обстріляли, від її солдатів «нічого не залишилося».
Жителям Бахмута теж щодня стає важче. Ракети руйнують їхнє місто. Цивільні лікарі намагаються лікувати рани мешканців. Хоча вони й самі ходять поранені, самостійно дістаючи шрапнель зі своїх тіл.