Війна в Україні ще далека від завершення. Але українська перемога над армією Росії у битві за Київ була епічною і прославиться на століття. Її будуть згадувати поруч з розгромом Іспанської Армади у 1588 році, битвою за Йорктаун 1781-го, битвою при Ізандлвані у 1879-му, Цусімською битвою 1905-го і битвою при Дьєнб’єнфу в 1954 році. Простіше кажучи, на рівні з кожною сутичкою, в якій менша сила перемагала більш могутнього супротивника.
Як Україні вдалося вигнати армію Росії з передмістя Києва, хоча до початку російського вторгнення була поширена думка, що українська столиця буде захоплена за кілька днів?
Про це на сторінках Washington Post пише американський військовий історик і журналіст Макс Бут. Він вказує на те, що велику увагу до себе привернули всі ті зразки передового озброєння, які Захід передав українській армії. Зокрема, протитанкові системи Javelin і ракети Stinger. Але в Росії теж є новітнє озброєння. Реальна українська перевага криється у військовій культурі, яка, звісно ж, відображає відображає культуру суспільства загалом.
Всі численні недоліки армії Росії були жорстко виставлені на показ під час цього не спровокованого вторгнення в Україну. Серед корумпованість, жорстокість, низька мораль, погане планування, провальна логістика, погана розвідка і відсутність координації між підрозділами. Командування надто централізоване. А молодші офіцери і сержанти не проявляють жодної ініціативи. Це не нові проблеми. І Москва навряд чи зможе їх вирішити найближчим часом. В статті The Economist 1854 року пояснюються причини ранніх поразок Росії у Кримській війні, яка теж, до речі, пройшла на території України. Але якщо її прочитати зараз, може скластися враження, що вона описує сучасні невдачі російської армії.
Дві уразливості армії Росії, на які The Economist вказав ще 168 років тому, особливо вирізняються. Перша: «Російська армія часто існує лише на папері. Полковники й офіцери комісаріату напряму зацікавлені в тому, щоб в книгах були якомога більші цифри, а на полі битви - якомога менша кількість солдатів. Оскільки вони кладуть собі в кишеню зарплати і пайки різниці між цими цифрами». Друга: «Прості солдати не люблять свою професію і не зацікавлені в цілях війни». А все тому, що зазвичай російський рядовий був хлопцем, якого «відірвали від сім’ї й рідної землі, муштрують батогами, офіцери його занехаяли, його годують чорним хлібом, якщо годують взагалі, він завжди без будь-яких зручностей і дуже часто взагалі без чобіт». The Economist пов’язував ці патології з «неадекватністю деспотичної влади». Видання зауважувало, що «шахрайство, хабарництво і спекуляції пронизують офіцерський склад», а повага до правди «не входить в російський характер».
Як кажуть, що посієш, те й пожнеш. Сучасний читач може відкинути ці рядки, вирішивши, що «національний характер» Росії лишається незмінним впродовж століть. Але решта старого аналізу The Economist теж релевантний і досі. Це можна пояснити тим, що Росія майже всю свою історію була під владою жорстокої і корумпованої диктатури. І зараз це не змінилося.
Недоліки державного управління можуть пояснити погані російські успіхи в кожному конфлікті. Росія програла у Кримській війні (1953-1856 роки), а також в Російсько-японській війні (1904-1905), Першій Світовій війні (1914-1918), війні в Афганістані (1979-1989), а також в Першій Чеченській війні (1994-1996). Головні російські перемоги - у Наполеонівських війнах і в Другій світовій війні - були здобуті, лише якщо ворог був досить дурним, щоб розпорошити свої сили на російській території, або за підтримки союзників з Заходу.
Армія України довгі роки страждала від тих же проблем, що і російська. Але після 2014 року ЗСУ і держава реформувалися за західним, демократичним зразком. Politico зауважує, що західна підготовка українських військових, а також їхній власний бойовий досвід, здобутий на Донбасі за останні 8 років, призвів до відмови від старої радянської вертикалі командування, яка паралізує армію Росії. Натомість з’явилося «нове покоління командирів невеликих бойових груп і офіцерів, які здатні мислити й діяти незалежно».
Росія, швидше за все, зможе стягнути сили для нового наступу на Донбасі, хоч це й займе час. Але вона не зможе змінити свою програшну військову культуру. Саме тому, на думку Бута, Україна переможе у війні, якщо Захід забезпечить її потрібним озброєнням і набоями.