У селище Димер на Київщині російські окупанти зайшли наступного дня після початку повномасштабного вторгнення РФ до України. Містечко разом із його жителями було під окупацією 35 днів. Без зв’язку. Без світла. Під дулами ворожих автоматів. З блокпостами, на яких стояла «армія зомбаків». Жителька Димера, психологиня та лікарка Оля Симонова розповіла редакторці відділу ZN.UA соціум Аллі Котляр про життя в окупованому містечку.
«В Димер вони заїхали вже на наступний день війни. Ніхто цього не чекав. Ми чули винищувачі, як техніка почала заходити. Але не розуміли, що то за техніка. Тільки потім вже побачили на крилах літаків «V» і «Z». А згодом — найперші відео, відзняті хлопчиною з квартири на початку Димера. Як зупиняється техніка, виходять військові і палять прапор України», – розповідає Оля Симонова.
Вона згадує, що окупанти одразу почали обстрілювати всі вежі зв’язку. Почали забирати сім-карти, в багатьох позабирали телефони. Один з телефонів Олі Симонової також розстріляли.
«Спочатку в них було багато сил. Вони були дєрзкі, борзі. Порозкрадали всі магазини. Де була решітка, прив’язували її до БРДМів, зривали, заходили в магазин, потім роздавали все те як свою гуманітарку», – зазначила психологиня.
Оля Симонова додала, що окупанти прийшли з ідеєю, що «поднимают нас с колен». Були впевнені, що візьмуть Київ за три дні.
«Потім казали: готуйтесь, 12-го будемо брати Київ, потім 16-го. Вони в це свято вірили. Все шукали бандерівців і шухевичів. Питаю: «А хто такий Бандера?» – «Фашист, націоналіст». – «А хто такий націоналіст?». Мовчать. Армія зомбаків. Люди, які не мислять взагалі. Це дуже страшно», – розповідає жителька Димера і зазначає, що не це було найстрашнішим.
Оля Симновоа згадує, що в містечку було дуже багато поранених. Серед них — дівчинка Даша, яку дідусь прикрив собою. Вони тікали, а їх обстрілювали. Батька Даші убили в машині, на її очах. Даша розповідала: «Вони в мене попадають і сміються: «Цель, цель, цель». Священник привіз дівчинку до лікарні, де працювала мама Олі Симонової, а вона сам з чоловіком волонтерила. Там Дашу виходили.
«Матір вивозила дітей з Ясногородки. А вони по ній стріляли. Вцілили в щелепу. Жінка встигла довезти дітей до лікарні, і втратила свідомість. Мій друг поїхав з гуманітаркою. Вся машина була забита продуктами. Виїхав о п’ятій вечора, і немає. Дружина почала шукати. На ранок кажуть: машина лежить в кюветі в центрі Димера. Дружина їде туди, на блокпосту говорить з тим, хто розстріляв її чоловіка, І він каже їй: «Не фиг так быстро ездить»... Хоча б дозволили його забрати й дали змогу поховати. Перед тим заходили на КПВВ, знімали розтяжки, а потім знову мінували кладовище...», – розповідає психологиня.
Всю історію Олі Симонової читайте у статті «Димер. 35 днів в окупації».
1 квітня стало відомо, що Збройні Сили України за добу звільнили 15 населених пунктів на Київщині. Серед них і був Димер, разом із Бучею, Ірпенем, Гостомелем, Козаричами та іншими. Тоді ж стільки населених пунктів звільнили й на Чернігівщині.
Страшні кадри з деокупованих Бучі, Гостомеля та Ірпеня вразили увесь світ та викликали природне обурення у лідерів всіх цивілізованих країн. На звільнених територіях Київщини знайшли братські могили із загиблими українцями. На вулицях Ірпеня, Бучі та решти міст лежать розстріляні в потилицю тіла зі зв'язаними за спиною руками, на дорогах - обгорілі трупи. Світові ЗМІ та українські журналісти повідомляють про звірства російських солдатів протягом майже місяця окупації Київщини, зокрема - зґвалтування неповнолітніх.
Росія спростовує звинувачення щодо безчинств у згаданому населеному пункту, тамтешнє міноборони назвало кадри та фотографії, на яких видно тіла загиблих в Бучі, «черговою провокацією українських радикалів». РФ скликає засідання Радбезу ООН, задля спотворення даних про звірства своїх військових в Київській області.