В Україні наразі налічується понад 280 закладів вищої освіти — державних і приватних. У них здобувають вищу освіту на всіх трьох рівнях: бакалавр, магістр, доктор філософії. Якщо сюди додати коледжі (заклади фахової освіти), в яких теж є бакалаврські програми (але немає магістерських), і науково-дослідні інститути, в яких є аспірантські програми (але немає нижчих рівнів), — кількість суб’єктів, що пропонують вищу освіту, сягатиме понад 1200. Очевидно, це забагато, пише у своєму матеріалі для ZN.UA Михайло Винницький.
На об’єднання закладів «згори», з використанням адміністративних важелів, потрібна політична воля йти не непопулярні кроки, що доволі небезпечно для будь-якого очільника МОН. Більше того, міністри освіти в нас переважно обираються з середовища ректорів, а силоміць об’єднувати заклади, якими керують колеги, якось «не комільфо».
В Україні сформувалася парадоксальна ситуація, коли майже 75% випускників шкіл складають ЗНО і вступають до закладів саме вищої освіти (а не в ПТУ), й водночас тільки лінивий не нарікає на якість цієї ж «вищої освіти».
Маленькі престижні університети, утворені вже в часи незалежності (наприклад, Могилянка, УКУ, Острозька академія…), нарешті знайдуть можливість реалізувати «ліберальну освіту», яка формує, швидше, особистість, ніж фахівця; віддає перевагу, радше, світоглядному розвитку у спільноті, ніж підготовці до професії.
Уже розпочинається вступна кампанія в університети — майбутні студенти складають ЗНО. Та ось парадокс: отримати вищу освіту хочуть мало не всі, але тільки лінивий не нарікає на її якість. В нас у країні 1200 закладів, де можна отримати диплом. Навіщо нам утримувати стільки — вкладати державні гроші, плодити неякісних фахівців? Спроби скоротити цю мережу наказами згори провалюються. Але це не означає, що виходу нема.
Читайте докладніше у матеріалі керівника секретаріату НАЗЯВО Михайла Винницького «Чому в Україні наплодилося так багато вишів, і що з цим робити?».