Ситуація з місцями в лікарнях Харкова катастрофічна, - стверджує волонтерка Наталя Попова, ексрадниця голови Харківської ОДА з медицини. - Від слова "зовсім" місць немає в реанімаціях вже дня чотири, на потоці - три дні. Якщо запустити ще кілька концентраторів, які можуть залишатися в двох лікарнях - ЦКБ і залізничній, то вони просто вирублять електрику в будівлі. Максимальна кількість точок, які там змогли запустити, - близько 60. Їх і використовують. Не тому, що не хочуть, а тому що свого часу, коли просили, ніхто не дав їм грошей на бочки і на потоковий кисень.
У залізничній лікарні лежить 60 пацієнтів, але там 6 місць реанімації. 60 пацієнтів дихають на концентраторах. Якщо комусь із них погіршає, переводити нікуди - місць на ШВЛ, в реанімаціях немає.
Всі ШВЛ в Харкові - зайняті, вільних немає. Людей плюс-мінус важко стабільних вивозять в Балаклею. Але і там, наскільки мені відомо, теж місця вже закінчилися. Це звучить жахливо, але мені дзвонять знайомі головні лікарі ковідних лікарень з проханням когось госпіталізувати: раптом я знаю, що десь звільнилося місце. У Харкові місця на кисень зараз звільняються тільки в одному випадку - якщо хтось вмирає. Пацієнти зараз стали набагато важчими. Надходять пізно. До того, як їм стає зовсім погано, їх навіть не забирають. Не тому що «швидкі» не хочуть, а тому що везти нікуди.
Летальність теж досить висока. І як мені кажуть лікарі, вона пов'язана з пізньою госпіталізацією. На першій лінії (теж лікарі масово говорять) для пацієнтів використовують препарати резерву - Актемра, Хуміра, Меропенем. Це препарати, які зазвичай застосовують уже для середніх і важких пацієнтів в лікарнях, в реанімаціях. У якихось випадках лікарі говорять, що це єдиний порятунок - спроба зіграти на випередження. Але коли люди надходять до лікарні, їх лікувати нічим, організм уже просто не сприйнятливий до цих препаратів».
Така ситуація, за словами Наталії Попової, триває в Харкові вже тиждень. Хоча, за статистикою МОЗ, заповнюваність лікарень на 22 березня в місті становила лише близько 35%.
«Тільки вчора (22 березня) звільнили в.о. голови департаменту охорони здоров'я (ДОЗ) Геннадія Бондарчука, який, м'яко кажучи, не був зацікавлений (як і його пряме керівництво в особі заступників губернатора, губернатора, місцевої влади) у тому, щоб хтось щось говорив про несправність процесу, - пояснює ситуацію Наталія Попова. - У нас просто хочуть створити видимість, що у нас стабільний регіон і сильна влада. Внаслідок чого помирають звичайні люди.
Тому все відбувалося так. Приїжджали представники ДОЗ в лікарні з питанням: яку максимальну кількість ліжок ви можете розташувати в своїй лікарні? Тобто не стільки ліжок ви зможете забезпечити потоковим киснем; не на яку кількість ліжок у вас є сформовані медичні бригади - з анестезіологами, інфекціоністами і пульмонології, терапевтами; не на яку кількість людей, згідно з пакетом медичних гарантій, ви зможете закупити ліки. Пакети НСЗУ йдуть з розрахунку на кількість бригад, а не пацієнтів, і якщо зараз ми доставляємо ліжка туди, де їх в принципі бути не повинно, то ліки закінчуються не за місяць, наприклад, а за два тижні. Масова нестача ліків у нас вже в багатьох лікарнях. Люди купують навіть препарати ковідного пакета. Але представники ДОЗ питали просто - скільки ліжок ви можете поставити. І в лікарні їм відповідали: максимально можемо впихнути 200 ліжок.
Це - при наявності 6 стаціонарних точок кисню, тобто шести реанімаційних місць. Все інше просто доставлять концентраторами. Але концентратори - 10-літрові. Не промислові, до яких можна підключити апарати для ШВЛ. На 10-літрових можна дихати людям із сатурацією 90 і вище, просто щоб не допустити погіршення. Якщо стан пацієнта погіршується, то такий концентратор можна використовувати як підставку для чашки з чаєм.
Стаціонарного кисню у нас немає. Залізнична лікарня - 6 точок. ЦКБ - 6 точок, з них працювати можуть тільки 5. Якщо запускати шосту, траса заморожується і відключає 5 ШВЛ. І це теж все знали. Але взяли і відкрили цю лікарню.
Із залізничною лікарнею взагалі катастрофа. У них укладені контракти на пакети із НСЗУ. НСЗУ передало гроші, але чомусь не на лікарні (вони відомчі), а на залізницю. Залізниця забирає гроші собі, на лікарні не спускає. У них немає нічого, у другій залізничній лікарні навіть шприців немає в наявності. У п'ятницю я їм привозила засоби індивідуального захисту. Тому що лікарям не доводилося вдягати в ковідное відділення. Ні респіраторів, ні костюмів, ні рукавичок - немає нічого. Харків просто в чорній зоні».
22 березня заступник Харківського міського голови Світлана Горбунова-Рубан оголосила, що харків'яни, у яких є медична освіта, можуть отримати роботу в одній з лікарень, де працюють відділення для лікування хворих з COVID-19: «...у квітні ми зіткнемося з проблемою, що у нас фізично не буде людей, яких ми могли б включити до складу бригад. Тому я змушена звернутися до всіх, хто має медичну освіту».
Наталія Попова пояснила це ZN.UA. «Це не через те, що лікарів не вистачає. Через те, що в Харкові немає єдиного плану з контролю при розвитку різних епідеміологічних ситуацій, деякі головні лікарі ухвалюють рішення самі. Ну, наприклад, в чорнобильській лікарні (Обласний спеціалізований диспансер радіаційного захисту) зараз працює два відділення плюс реанімація. Там було 130 ліжок. За добу довелося доставити ще 18, тому що людей везли і відмовити не можна. Доставляли і концентратори. Але доставляти вже нікуди. Тому було ухвалене рішення терміново прокладати ще одну трасу. Замовили бочку. Дай бог, зараз вона пройде одеську митницю, і тоді до кінця тижня там зможуть запустити ще 50 точок. Щоб додатковий поверх під ці нові точки запрацював, формується нова бригада - санітари, медсестри, лікарі - інфекціоністи, пульмонологи. Щоб ті лікарі, які і так вже практично живуть на роботі, не бігали на ще один поверх, і щоб пацієнти були повноцінно забезпечені лікарями. Це адекватний підхід.
Те ж зараз намагається зробити обласна лікарня на Трінклера. Головлікар В.Ярош почав робити ремонт на першому поверсі, щоб докинути ще одну трасу на 60 точок. Але обласний департамент охорони здоров'я - одна з найголовніших проблем нашого регіону. Вони просто зупинили фінансування цього ремонту, і робітники пішли. Після того, як в.о. керівника ДОЗ змінився, робочих під чесне слово вдалося повернути. Є надія, що через 10 днів ще 60 точок там зможуть запустити. Але це ніяк не перекриє потреби нашого регіону.
На мою думку, зараз необхідно:
- Терміново зібрати топ-6-7 лікарів, які вже рік пропрацювали з ковідом: реаніматологів, педіатрів, терапевтів, пульмонологів і т.д, щоб вони створили локальний протокол для лікування першої лінії - семейники. Тому що, коли ми не можемо врятувати людей в реанімаціях, то повинні не допустити їх потрапляння туди. Тільки так. Єдиний, максимально повний і детальний протокол повинен бути спущений на всіх семейників нашого регіону.
- Зараз в Зміївської ЦРЛ в плівці стоїть 5-тонна киснева бочка. Потрібно подивитися, де і яке устаткування простоює. Десь є траса, але немає бочки. Десь - навпаки. Упродовж тижня, буквально сьогодні, потрібно ухвалити рішення про виділення на ці лікарні необхідних коштів, згідно з проєктною документацією, і контролювати ремонт та запуск цих точок просто в цілодобовому режимі, не на словах, а по факту. Може, тим, хто за це відповідає, все одно, але харків'яни масово вмирають і будуть вмирати, якщо у нас не з'явиться потік.
- Треба вирішити питання щодо фінансування залізничних лікарень. Бо лікування ковідних пацієнтів, особливо в рамках реанімації - дуже дороге. Наприклад, ремдесівір закінчився всюди. І пацієнтам доводиться купувати його за власні гроші. У Харкові на ринку флакон препарату коштує 270-350 доларів. А флаконів потрібно 6 мінімум для курсу. Два уколи Хуміра - це 12 тисяч. Вартість Актемри, залежно від кількості, може доходити до 20 тисяч. Якщо зараз не налагодити і не поставити на контроль наявність медикаментів, то люди будуть вмирати. Ще й тому, що не можуть отримати повноцінну терапію. Про це у нас теж все знають. Знаю, що тільки в декількох лікарнях міста на 95% ковідні ліки є.
У нас просто намагаються створити ілюзію, що все під контролем. Так було під час першої хвилі, так є і зараз. Але якщо під час першої хвилі у нас була задіяна тільки інфекційна лікарня - один другий корпус, і 17-я лікарня - під хірургічну патологію (для ковідних пацієнтів, яким потрібне хірургічне втручання), то зараз - близько 10 лікарень в місті плюс обласні ЦРЛ, і всі забиті. Це вдесятеро більше, ніж було в першу хвилю. Але ми не справлялися тоді, і зараз ми теж не справляємося. При тому, що перебіг хвороби (це вам скаже будь-який медик) погіршився. За три дні легкий пацієнт на концентраторі потрапляє в реанімацію. Період «розгону» хвороби скоротився до декількох днів, люди відразу "важчають". Іноді не встигають навіть звернути на це увагу, здати ПЛР.
Думаю, в Харкові зараз так само, як і в західних регіонах України. Просто в регіоні не зацікавлені у веденні червоної зони, і очікують, поки якийсь ще з показників буде перевищено. Але у нас цього не станеться. Щоб ми увійшли в червону зону, повинен піднятися рівень госпіталізацій. А він не може піднятися, тому що людей нема куди госпіталізувати. У нас є попит на госпіталізацію, але відсутня пропозиція. А при відсутності пропозиції, коли ми не госпіталізуємо тих, хто потребує кисню, цифра госпіталізацій не росте. А значить і в червону зону ми не ввійдемо. Це дуже зручно".
Рівень госпіталізації у нашій країні один з найвищих в Європі, відзначають аналітики. З нестачею місць у лікарнях стикаються в різних регіонах і зонах карантину, на Закарпатті та Прикарпатті для хворих розгортають мобільні госпіталі. А число пацієнтів на апаратах ШВЛ зараз найбільше від початку епідемії.
При цьому попри заклики експертів посилити карантин, у Міністерстві охорони здоров'я обіцяють локдаун в Українітільки тоді, коли “існуватиме загроза системі охорони здоров'я”.