Неймовірний опір українського народу агресії РФ викликав захоплення у всього світу, але не можна мати ілюзій. Без чіткої зміни політики з боку США, НАТО та ЄС Україна не переможе. Наслідки такого розвитку подій можуть стати важкими не лише для самої України, а й для Заходу та всієї міжнародної спільноти, пише Atlantic Council.
Будь-яка стратегія починається з простого запитання: яка політична мета? Відповідь проста. Україна прагне повернути свою національну територію та завдати рішучої поразки російським військовим, що покладе край загарбницькій агресії Росії та забезпечить український суверенітет і територіальну цілісність.
Однак політичні цілі США, НАТО та ЄС менш зрозумілі. Україні не потрібні чужі війська для перемоги. Їй потрібна економічна, політична та військова допомога з боку НАТО та ЄС. Поки що наданої допомоги недостатньо.
На економічному фронті Україна фактично не має виходу до моря через контроль Росії над Чорним морем. Країна не в змозі експортувати пшеницю та інші товари, від яких залежить її економіка.
США та Європа запровадили санкції проти Росії, але тривала залежність від російських енергоносіїв означає, що Європа все ще надсилає РФ мільярди доларів щотижня. Як зазначив колишній заступник радника США з національної безпеки Рік Уодделл, «потрібно багато зусиль, що вбити російську економіку, яка самодостатня за рахунок сільського господарства та енергетики».
Поки Європа продовжує фінансувати російську агресію, війна триватиме. Україна терміново хоче інтегруватися із Заходом, щоб уникнути поглинання Російською Федерацією чи нейтрального статусу, що рівнозначно тому ж самому.
Лідери ЄС нещодавно надали Україні офіційний статус кандидата на вступ до блоку, але Франція та Німеччина відкладають «швидке» членство в ЄС, через страх розлютити президента РФ Владіміра Путіна. Зі свого боку, США опублікували довгий список кроків, яких вони не використовуватимуть, «заспокоївши» Путіна та спростивши для РФ планування подальших дій. З самого початку членство України в НАТО не розглядалося.
Західні політичні лідери приділяють велику увагу «єдності», продемонстрованій трансатлантичною спільнотою у протистоянні Путіну з початку війни, але реальність у Києві виглядає зовсім інакше.
У військовому плані Захід багато зробив для зміцнення оборони України, надаючи протитанкові ракети, а також артилерійські гаубиці і боєприпаси. Значна фінансова допомога, безпілотники та (імовірно) обмін розвідданими зміцнили захист України від Києва до Харкова.
У той же час адміністрація президента США Джо Байдена та ключові європейські лідери провели чітку лінію, відмовившись від бойової авіації, танків і реактивної артилерії великої дальності, за винятком номінальних кількостей.
У результаті Україна була позбавлена спроможності проводити справжні наступальні операції або навіть успішно захищати свою територію.
Попри явну якісну перевагу, Україна не може перемогти, поки в неї немає відповідних можливостей. Сучасна війна високої інтенсивності потребує авіації та вогневої потужності великої дальності. Без цього Україна може бути приречена на заморожений конфлікт і ймовірну втрату Луганської та Донецької областей разом із окупованою територією на півдні країни, яка з’єднується з Кримом. Війна виявила неочікувані недоліки Росії у загальновійськових бойових діях, логістиці, розвідці та повітряних операціях. Однак такі недоліки не є постійними. Натомість РФ вже демонструє здатність до навчання та адаптації.
Надії Заходу на те, що режим Путіна впаде або глава Кремля піде у відставку, так само примарні. Його рейтинг схвалення залишається високим, і нещодавно він підтвердив прагнення Росії повернути колишні території, які колись належали Російській імперії.
Принаймні з моменту його промови 2007 року на Мюнхенській конференції з безпеки Путін був чітким і послідовним у своїй ворожості до Заходу та прагненні відновити російську «велич». Після Грузії, Криму, Донбасу, Сирії і тепер повномасштабного вторгнення в Україну треба сприймати його слова всерйоз.
У своїх виступах президент України Володимир Зеленський неодноразово заявляв, що Україна не дозволить іншим державам схиляти її до врегулювання шляхом переговорів, віддавши контроль над тимчасово окупованими територіями Росії. Це залишило б Україну економічно понівеченою державою.
Але реальність така, що Україні важко вистояти без сильної зовнішньої підтримки. Ця підтримка зараз однозначно умовна. Відмовляючи Україні в тому, що їй потрібно для перемоги, Захід змусить Зеленського сісти за стіл переговорів, даючи Путіну територіальні здобутки, необхідні йому для перемоги. Ось як це ризикує закінчитися.
Що потім? Багато хто стверджує, що страх перед НАТО змусить Путіна відмовитися від подальшої агресії. Але дії та риторика самого Путіна спростовують це припущення. Після паузи, щоб відбудувати свою економіку та армію для послаблення впливу санкцій, він знову розпалить конфлікт.
Перш за все, війна проти України навчила Путіна, що НАТО та ЄС докладатимуть усіх зусиль, щоб уникнути протистояння з ним. У цьому полягає справжня небезпека, резюмує Atlantic Council.
Путін — закомплексований параноїк, який так і не зміг подолати ні дитячий травматичний досвід, ні «трагедію» розвалу СРСР, що стала особистою. Бажання панувати стало його параноїдальною метою, а це, за Фрейдом, один із видів невротичного божевілля.
З кожною новою ракетною атакою, з кожною новою зруйнованою школою безглуздість агресії Росії стає дедалі очевиднішою. І все ж таки спроби знайти таємний зміст у вчинках Путіна не припиняються. Світ, як і раніше, намагається зрозуміти, навіщо Росія розв'язала цю війну. І найчастіше робить помилкові висновки. Читайте про це у статті Сергія Корсунського «Помилка союзників: чого Захід так і не зрозумів про божевілля Путіна».