Концепція російського вторгнення в Україну передбачала швидкість і перевагу в силах, але плани РФ провалилися через підвищену таємність.
Британський Королівський об'єднаний інститут збройних сил (RUSI) опублікував доповідь про перші місяці повномасштабного російського вторгнення в Україну.
Авторами доповіді стали дослідники RUSI Джек Уотлінг і Нік Рейнолдс, колишній радник керівників міністерства оборони та Служби зовнішньої розвідки України Олександр Данилюк, та екскомандувач Десантно-штурмових військ Михайло Забродський.
Вторгнення
Ключовими військово-стратегічними завданнями окупантів на початку вторгнення були:
- знищення повітряних, морських сил і сил ППО України, щоб підірвати здатність до оборони;
- блокування та розгром українських сухопутних військ на Донбасі;
- усунення військового та політичного керівництва України, окупація важливих центрів політичної та економічної влади;
- введення української влади в оману щодо часу, місця та розмаху вторгнення.
Основним напрямом удару російської армії мав стати київський. Також війська РФ мали наступати з півдня, захопивши Запорізьку та Південноукраїнську АЕС, а на Донбасі – зв'язати боями близько половини всіх військ ЗСУ.
Концепція вторгнення мала на меті, що діяти потрібно швидко, щоб міжнародне співтовариство не встигло відреагувати на агресію, а українське суспільство – підготуватися до спротиву. Завершити так звану спецоперацію планувалося за десять днів.
На підтвердження планів окупантів дослідники наводять документи 1-ї гвардійської танкової армії Західного військового округу РФ, захоплених під Києвом у березні. У них зазначено, що 6 березня угруповання має «перейти до блокування та знищення окремих розрізнених частин ЗСУ та залишків загонів націоналістичного опору».
Наступ на Київ
У доповіді стверджується, що плани наступати на Київ і Чернігів російське командування тримало в таємниці не лише від української розвідки, а й своїх солдатів.
Більшість російських підрозділів отримали накази за 24 години до вторгнення. Через це російським військовим не вистачало боєприпасів, пального, продовольства, а також чіткого розуміння того, як їхні дії вписуються в загальний план.
За рахунок збереження таємності ЗС Росії отримали перевагу на оперативному рівні, але на тактичному рівні захисники України краще розуміли, що робити.
«Взаємодія між цими змінними буде вирішальною у визначенні результату перших 72 годин боїв», – йдеться у доповіді.
У той самий час угруповання українських військ для захисту столиці почали посилювати за сім годин до початку вторгнення. Командування віддало наказ про передислокацію військ, але багато частин не встигли виконати його до нападу.
За оцінками дослідників, у перші два дні було вражено близько 75% стаціонарних об'єктів української ППО, що дозволило російському десанту висадитись у Гостомелі з території Білорусі. ЗСУ накрили десант сильним артилерійським вогнем. Спроби окупантів десантуватися на півдні та заході України також не мали успіху.
Тим часом сухопутні війська РФ, які зайшли до України зі сходу Білорусі, швидко просувалися до Гостомелю. У районі Києва ЗСУ оперативно розгорнули нове угруповання, але російські сили все одно перевершували українців у співвідношенні 12:1.
На другу добу наступ росіян забуксував: вони погано розуміли, де знаходяться й які завдання мають виконувати, а також не були готові до зіткнень з українськими підрозділами, отримавши наказ обходити вузли спротиву ЗСУ.
До кінця березня угруповання Західного та Східного угруповань ЗС Росії остаточно загрузли у лісистій місцевості під Києвом і, не маючи можливості підтягнути до фронту артилерію, відступили під тиском ЗСУ.
Таким чином, найважливішу роль у відбитті вторгнення відіграли дві українські артилерійські бригади, йдеться у доповіді.
Битва за Донбас
Після відступу з-під Києва Росія зосередила зусилля на захопленні Донбасу. На той час обидві армії зіштовхнулися із низкою проблем. Російська страждала від виснаження ресурсів та низького морального духу, українська – від великих втрат пораненими (близько наших 80% втрат), половина з яких отримали травми, несумісні з подальшою службою.
Упродовж квітня в Кремлі тривали суперечки щодо необхідності мобілізації, але зрештою її вирішили не проводити.
Ще однією проблемою стала втрата техніки та витрата боєприпасів разом із дефіцитом снарядів для артилерії радянського виробництва. До початку боїв на Донбасі українським військам вже стала доступна техніка НАТО, але на перших етапах її було мало, не вистачало навчених поводженню з нею військових.
Росія ж на Донбасі використала всю міць своєї артилерії. Протягом травня-червня перевага в артилерії становила 12:1. Російська робила близько 20 тисяч пострілів на добу, українська – рідко понад шість тисяч.
З переважанням артилерійських дуелей зростала важливість швидкого виявлення цілей та точності ударів по них. Обидві сторони широко використовували повітряну розвідку. Рівень зносу дронів був надзвичайно високий, середня тривалість «життя» безпілотника становила трохи більше шести польотів.
У цей період, за оцінками дослідників, ЗСУ втратили близько 90% дронів, які використовували у лютому-липні.
Та попри перевагу в артилерії та боєприпасах, російська армія просувалася на Донбасі повільно. Через великі втрати в техніці окупанти відмовилися від ударів механізованими групами, і почали покладатися на руйнування позицій ЗСУ артилерією.
На українські позиції відправляли загони «мобілізованих» на Донбасі, потім били по виявлених вогневих точках артилерією та «зачищали» розбиті позиції за допомогою спецпризначенців і ПДВ.
До червня ЗСУ отримали можливість використовувати вразливість російської армії, зокрема, залежність від перевезень залізницею. Отримавши далекобійні ракетні системи HIMARS та M270, українські військові почали бити по слабких місцях ворога.
«Цей момент можна розглядати як точку,в якій російський наступ на Донбасі закінчився, а війна вступила в нову фазу», - йдеться у доповіді.
Автори доповіді дійшли висновку, що російські військові:
- Вразливі для обману: у високих кабінетах не перевіряю та не аналізують зібрану підлеглими інформацію. Командування не заохочує чесні доповіді про невдачі, що ускладнює аналіз.
- Завжди намагаються виконати наказ, навіть коли той став безглуздим: так, наприклад, російські сили продовжують атаки на Бахмут на Донеччині, хоча в цьому немає оперативного сенсу.
- Російська система ведення бойових дій батальйонно-тактичними групами з контрактників виявилася неефективною: БТГ не мали достатньої стійкості, не могли повною мірою використовувати посилення технікою армійської ланки, мали проблеми з чисельним складом. Виділення в БТГ на передньому краї найкращих фахівців призводило до їх підвищених втрат та втрати боєздатності.
Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний вважає, що війна в Україні триватиме і у 2023 році. Україна планує боротися за деокупацію Криму, також важкі бої тривають на Донбасі.