З послабленням карантину і відкриттям кордонів України доведеться зіткнутися з новим викликом – зростанням відтоку трудових мігрантів. Суспільство і влада повинні визначити міграційні пріоритети, вважає директорка Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Елла Лібанова.
"Масштабний відплив економічно активного населення до країн із вищими зарплатами та кращими можливостями працевлаштування, кращою освітою тощо неминуче відновиться. І навіть за умови дуже швидкого соціально-економічного розвитку України і досягнення рівня та якості життя, порівнянних зі стандартами розвинених стабільних суспільств, кількість трудових мігрантів зростатиме", - пише вона у своїй статті для ZN.UA.
І хоча більшість заробітчан готові виїхати за першої ж нагоди, шанси на утримання певної їх частини є. Йдеться про тих, хто нагромадив достатньо коштів за період роботи за кордоном, не зовсім задоволений умовами праці за кордоном і тих, чия поїздка виявилася невдалою.
"Суспільство і влада мають визначити міграційні пріоритети: є доволі багато країн (значно бідніших від України, чиє населення зростає високими темпами), які вважають масовий виїзд своїх громадян позитивним чинником розвитку, а є такі, котрі першочерговим завданням вважають повернення мігрантів", - зазначає авторка.
Визначення свободи переміщення невід'ємним правом людини означає принципову неможливість запровадження будь-яких обмежень на виїзд за кордон. Навпаки, прагнення заборонити або ускладнити виїзд неминуче спиричинить посилення протестних настроїв і напруги в суспільстві, застерігає соціолог.
"Але не можна нехтувати й суспільними інтересами, які мають визначатися з урахуванням наслідків міграцій, виходячи з наявності/відсутності зв'язків мігранта з Батьківщиною (через бізнес, родичів, друзів), з перспектив повернення чи остаточного від'їзду усією родиною", - вважає Лібанова.
Водночас масова робота українців за кордоном має й позитивні наслідки: це надходження валюти, підвищення рівня життя численних груп населення і територій, зниження напруженості на ринку праці, засвоєння ринкової свідомості, цінностей і норм демократичного суспільства тощо.
У багатьох випадках саме перекази заробітчан дозволили чималій частини населення, зокрема західних областей (а найбільше від карантину втратила економіка туристичних регіонів), пережити економічні проблеми.
"Приватні грошові перекази в Україну стабільно перевищують 10% ВВП і втричі – прямі іноземні інвестиції. Звісно, тільки частина йде на розвиток бізнесу, але кожна гривня, витрачена в Україні, працює на вітчизняну економіку... Безперечну вигоду отримують загалом і територіальні громади, звідки виїжджає на заробітки багато людей", - додає авторка.
Але масовий від'їзд людей віком до 40 років посилює депопуляцію, загострює проблеми старіння і, відповідно, пенсійного забезпечення, створює проблеми економічного розвитку, викликані нестачею кваліфікованих працівників.
"Отже, необхідно пройти між Сциллою і Харибдою, намагаючись одночасно розширювати для українців можливості легального працевлаштування за кордоном, заохочувати їх працювати в Україні, підтримувати якомога ширші контакти з тими, хто перебуває в інших країнах, і переконувати їх у доцільності повернення", - резюмує експерт.
Докладніше про те, якою має бути міграційна політика України під час і після пандемії, читайте у статті Елли Лібанової "Трудова міграція з України: вплив COVID-19".