Так званою страховою медициною політики годують людей в Україні 30 років. Цей вигаданий на пострадянському просторі мем неможливо перекласти на жодну мову, і в кожного міністра він означає щось своє.
«Щодо заяв про страхування. Люди або самі не розуміють, про що говорять, або це імітація процесу, щоб виглядати послідовними в обіцянках, озвучених президентом і домінуючою зараз партією», - пояснює співзасновник Українського центру охорони здоров’я Павло Ковтонюк у розмові із редакторкою відділу соціум ZN.UA Аллою Котляр.
Державне медичне страхування в Україні впроваджується через НСЗУ. Нинішній уряд не відмовляється від цієї моделі. Що ж до покращення умов для приватного медичного страхування, це питання нині на часі, вважає Ковтонюк.
«У профільному комітеті ВР я бачив певні законодавчі пропозиції, які стосуються приватного медичного страхування. Вони нормальні, і напевне будуть помічні для цього ринку. Якщо зміни будуть прийняті, роботодавці, які захочуть додатково застрахувати свій персонал, робитимуть це частіше. Хоча дива в Україні від цього не станеться», - пояснює співрозмовник.
Тема співоплат за медичні послуги, на думку Ковтонюка, має право на життя в Україні, але не більше. І державні, і приватні заклади очікують від неї легалізації тих доходів від пацієнтів, які вони мають зараз. Приватні – вбілу, а державні – вчорну.
«І ті, й інші розраховують, що цей статус кво буде визнаний законодавчо: вони отримають величезну частину свого бюджету від пацієнтів, і ще й НСЗУ заплатить тариф. Чим не чудово, коли приватний заклад бере за якусь послугу 60 тисяч грн: 10 тисяч грн дає НСЗУ, а 50 тисяч грн платить пацієнт? З того, що я чую, більшість думає саме так», - додає він.
Однак на думку співзасновника УЦОЗ, така модель не є співоплатою – це державна субсидія.
Для пацієнта, який готовий платити 60 тисяч гривень, знижка в 10 тисяч за рахунок платників податків і НСЗУ не є вирішальною. Співоплати повинні мати чітку мету, яку ніхто не озвучує, наголошує Павло Ковтонюк.
На його думку, співоплата повинна виконати декілька задач:
Перша – це зайти державі в сектор тіньових платежів і почати його регулювати. З тою метою, щоби люди, які спроможні і готові платити, таку можливість мали. А неспроможні і не готові були від цього звільнені.
Тобто, щоб не кожен заввідділення вирішував, хто буде платити, а щоб це було врегульовано на законодавчому рівні. «Наприклад, ми говоримо, що співоплаті підлягають лише планові послуги. Так ми виключаємо ситуацію, коли відмова від медичної послуги загрожує життю і здоров’ю людини, оскільки це не екстрений чи невідкладний випадок», - пояснює він.
Друга – зафіксувати жорстку гарантію отримання допомоги без співоплати. Як приклад Ковтонюк наводить платні траси: можна їхати швидше платно, але є повільніша безкоштовна альтернатива. Це допоможе перерозподілити тягар з людей, які реально бідніють зараз через тіньову оплату, на користь людей, які хочуть, але не можуть заплатити
Третя – це збільшення доступу. Співоплати мають дати можливість зайти на ринок новим гравцям. Зокрема, приватному сектору зайти в ті сегменти ринку, де його раніше не було. Тобто орієнтуватися не лише на пацієнтів, які можуть заплатити 60 тисяч грн.
Якщо собівартість послуги, наприклад, 25 тисяч грн, з них НСЗУ платить 15 тисяч грн, то для людини це коштуватиме лише 10 тисяч грн. Це вже відчутно, і означає, що пацієнт з райцентру або маленького міста може дозволити собі цю допомогу. Отже приватна клініка може відкрити відділення не лише в містах-мільйонниках.
«Якщо ці цілі і задачі є дуже чітко в голові у тих, хто розробляє політику, тоді ми можемо говорити про співоплати. Бажання ж отримати від держави субсидію – це не співоплата. Не треба на це витрачати час», - наголошує Ковтонюк.
Новий міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко пропонував використовувати кошти від співоплати, зокрема, для додаткових інвестицій у Національну служби здоров’я і збільшення бюджету Програми медичних гарантій (ПМГ). Павло Ковтонюк ідею міністра шукати джерела для збільшення бюджету ПМГ підтримує, але пропонує власні варіанти.
«Вона (ПМГ – ред.) фінансується з держбюджету, тому передусім потрібно далі працювати з Мінфіном над певною сталою моделлю збільшення фінансування ПМГ. Потрібно говорити в перспективі 3–5 років», - пояснює співзасновник УЦОЗ.
Ковтонюк пригадав, як за часі роботи у МОЗ працював із Сергієм Марченком, який тоді відповідав в Мінфіні за медицину, і той говорив: «Покажіть свій план, і ми складемо план фінансування. Якщо будуть якісь пріоритетні напрямки, чіткі визначення, плани перетворень і змін, ми знайдемо кошти для їх фінансування».
А з розмовами «дайте нам багато грошей» в Мінфін ходити марно. Країна зараз фінансово і економічно не в тому стані, щоби оперувати шантажем, додає він.
«Вся ПМГ, безумовно, швидко не виросте. Але треба далі рухатись по пріоритетним напрямкам. Тому я би очікував, щоб МОЗ такий план запропонувало. Зараз є пріоритетні напрямки з цілком конкурентними тарифами, на які заходять працювати і приватні лікарні. Державні заклади надають за ними послуги повністю безоплатно. Перелік пріоритетних послуг потрібно розширювати. Таким чином за 3–5 років ПМГ може вирости в об’ємі вдвічі. У тих послугах, де це найбільш потрібно. Задача реалістична», - підсумовує Павло Ковтонюк.
Як підвищити зарплати медикам і що робити з тіньовими доходами в медичній галузі, що не так з НСЗУ і як покращити якість надання медичних послуг читайте в інтерв’ю Алли Котляр із Павлом Ковтонюком.