Російське вторгнення в Україну триває вже четвертий місяць і воно все більше переростає у війну на виснаження, вимотуючи як українські, так і російські сили. Невибіркових вбивств цивільних і російських обстрілів української інфраструктури стало більше.
Серед політиків і експертів з національної безпеки в Західній Європі з’явився цілий хор голосів, які закликають до негайного припинення вогню. Кілька європейських урядів бояться, що без припинення боїв, війна може дійти до точки, в якій Владімір Путін застосує хімічну чи ядерну зброю. Звідси й відчутна невпевненість, особливо з боку Франції і Німеччини, щодо надання Україні важкого озброєння, яке б дозволило їй розвернути хід війни не на користь Росії й повернути контроль над окупованими територіями.
Про це в статті для Politico пише декан Коледжу міжнародних досліджень і досліджень безпеки в Європейському центрі досліджень безпеки Джорджа Маршалла Ендрю Мічта. Він додає, що зростання гучності цього хору на Заході також викриває дефіцит стратегічної уяви щодо того, якою може стати Європа, якщо Києву дадуть значне озброєння і підтримку, щоб він зміг розбити російську армію на полі битви. Ця відсутність уяви більше, ніж будь-які інші фактори, пояснюють стриману траєкторію французької і німецької підтримки для України, яка дозволяє Києву продовжувати боротися, але не дає чіткого шляху до перемоги.
Схожі голоси звучать і в США. Вони наполягають, що підтримка України лише відволікає від внутрішніх пріоритетів. Інші критики американської позиції стверджують, що, надаючи українцям допомогу, Вашингтон насправді лише затягує їхні страждання. І різниця в силах між сторонами обов’язково означає, що перемога буде за Росією. Але в реальності всі ці розмови просякнуті залишковим мисленням часів Холодної війни, з точки зору якого РФ - це продовження СРСР і його військових можливостей. Ця ментальність в дусі «не дратуйте ведмедя» відображає давній страх Заходу перед Росією, який створив потужний імпульс самостримування. І цей імпульс став особливо сильним зараз, коли після трьох десятиліть фактичного роззброєння більша частина Європи залишилась без жодних реальних військових можливостей, які вона б могла застосувати в разі кризи. Через це і відбуваються всі ці нескінченні гадання, яку ж зброю не можна відправляти Україні, щоб це не здалося «ескалацією».
Попри все це, впродовж минулих трьох місяців Захід, а особливо США, поступово збільшували військову допомогу Україні, змушуючи Росію дорого заплатити за дурість Путіна. І структура останнього американського пакету підтримки стала визнанням, що це буде довга війна. Однак, поки Україна не зможе отримати серйозні можливості для придушення російської далекобійної артилерії і ракет, це буде нечесний бій з передбачуваним кінцем. Сили Путіна будуть продовжувати випалювати собі шлях вперед. Вони досі утримують коридор вздовж чорноморського узбережжя і повільно, але вперто розширюють окуповані ними території на Донбасі.
Кожен народ має точку зламу. І у війні на виснаження на зразок тієї, яка триває зараз, той, у кого більше ресурсів і можливостей, зрештою, візьме гору. Але все не обов’язково повинно закінчитися саме так. Перевага в мотивації, підготовці і особливо переваги західного обладнання можуть нівелювати чисельну перевагу Росії.
Автор пропонує для початку розглянути наслідки гіпотетичної поразки України. На даному етапі будь-яке перемир’я дозволить Путіну зберегти контроль над завойованими територіями. А решті України, яка в Чорному морі й далі буде під російською блокадою, не зможе себе економічно підтримувати. Більш важливо те, що через кілька років Путін перегрупується, відбудує свою армію і зможе почати новий раунд завоювань, щоб захопити всю Україну. Особливо, якщо угода про перемир’я зніме з Росії всі західні санкції. Адже зараз вони блокують російське виробництво зброї. У такій «третій війні» чи буде в українців стільки ж мужності й рішучості, щоб чинити опір? І чи буде Захід знову готовий забезпечити їх зброєю і всім необхідним? Ніхто не може дати розумні відповіді на ці запитання. Але можна цілком розумно припустити, що в разі поразки у цій війні сила українського народу ще більше скоротиться.
На думку автора, просто зараз найбільша перешкода, яка заважає Заходу надати Україні всю необхідну військову й економічну підтримку - не його нездатність уявити нову конфігурацію сил у Східній Європі, яка була б заснована на коридорі країн НАТО від Чорного до Балтійського моря в тісному союзі зі США. І зважаючи на те, що Фінляндія і Швеція готуються до вступу в НАТО, можна сказати, що Європа стоїть на порозі потенційної геополітичної реконфігурації, як в кінці Першої світової війни. Оборона України - це не лише питання національного суверенітету й територіальної цілісності, хоча історично ці два принципи стали основою демократичного управління. Йдеться а також про те, щоб вигнати Росію з Європи, а отже покінчити з трьома століттями її імперіалістичного наступу.
Незалежність України, а також Білорусі, тому що Мінськ не залишиться на орбіті Москви, якщо Київ зможе себе захистити, покінчить з російською претензією на роль ключової «євразійської сили в Європі». Таким чином вперше в сучасній історії Москві доведеться змиритися з економічними й політичними умовами, щоб вона стала «нормальною» національною державою.
На геостратегічному рівні поява вільної, незалежної і успішної України в союзі з Заходом покінчить з кризою двох фронтів, який китайсько-російський альянс намагається створити для США. Захистивши європейський східний фланг і покладаючись на країни, які вважають тривалий союз з Америкою життєво важливим для їхньої безпеки, а також готові зробити свій внесок в зміцнення оборони, США зможуть спокійно зосередитися на суперництві з Китаєм. І всі розмови про так званий «розворот до Азії» стануть сумнівними.
Крім того, поразка російської армії в Україні відкриє шлях до фундаментального переформатування балансу сил в Європі. Центр рівноваги зміститься з франко-німецького тандему в більш широкий союз Центральної Європи, до якого увійдуть Німеччина, Польща, Скандинавські і Балтійські країни, а також Україна. З великими запасами природних ресурсів і найкращими аграрними землями у світі, відбудована Україна - не пострадянська держава, а процвітаюча демократія, тісно інтегрована в економіку Європи - фундаментально змінить динаміку сил як в Європі, так і у світі загалом.
Війна, яку Путін нав’язав Україні і Заходу, вже змінила Європу. Вона дала демократичному Заходу можливість, яка випадає лише раз на 4-5 поколінь. Це шанс змінити геополітичну мапу континенту. Тому варто знайти сміливість допомогти Україні перемогти.