Зближення України і Росії, слідом за припиненням євроінтеграції, а потім і кризою після розгону Євромайдану, призведуть до реформ, необхідність проведення яких з усією очевидністю продемонстрував нинішня політична криза. Українською владою позиція Москви буде активно використовуватися для виправдання економічної стагнації або повільного зростання. Про це пише у статті для ZN.UA Сергій Немирич.
В РФ, як вважає автор, не забудуть "неомазепинские" євроінтеграційні пригоди і стануть дивитися на київських васалів з глибокою підозрою. У самій Росії майже напевно будуть посилюватися антиукраїнські настрої, до гасла "Досить годувати Кавказ!" додасться і "Досить годувати Україну!", незалежно від того, що буде з економічними взаємовідносинами насправді.
"Як ефективно це зможе працювати в тих умовах, коли Кремль не готовий, за великим рахунком, щедро платити за лояльність, але при цьому збирається старанно викачувати із України ресурси, не дуже зрозуміло. Ясно тільки те, що позиція Москви активно (хоча і неофіційно) використовуватися для виправдання економічної стагнації або повільного зростання", - пише Немирич.
"васальної" Україні, вважає Немирич, з високим ступенем ймовірності, будуть рости русофобські настрої, особливо у молодших поколінь, що сприймають Росію як "вбивцю європейської мрії", сторожа системи, яка так чи інакше не влаштовує значну частину населення. Москва в цьому випадку в очах невдоволених своїм становищем громадян України неминуче перетвориться на символ усього відсталого, пригноблюючого, чорного, ретроградного. І це не радує, бо будь-яка фобія контрпродуктивна.
"Порядком зіпсовані (або зовсім зруйновані) відносини з США і Європою можна спробувати компенсувати активністю на китайському напрямку. Хоча не виключені спроби флірту з Заходом для компенсації домінуючої ролі Росії. Втім, все буде робитися майже напевно безглуздо", - пише автор статті.
Докладніше читайте у статті Сергія Немыррыча "Кінець золотого спокою" у свіжому випуску газети "Дзеркало тижня. Україна". !zn
Читайте також:
Лінія розколу України вже не географічна, а вікова