Повний економічний вплив війни Росії на Україну поки що неможливо визначити. Зрозуміло лише те, що Україні потрібна велика фінансова допомога, коли припиняться бойові дії. Наразі саме час для основних донорів розробити плани та процедури її надання. Потенційна геополітична ціна невдачі висока, пише авторка та редакторка FT Меган Грін (Megan Greene).
“Лідери країн "Великої сімки" заявили, що Україні потрібна ініціатива, порівнянна з планом Маршалла. Але відновлення України буде складнішим, ніж проект відновлення Європи, що фінансується США після Другої світової війни”, — пише автор.
План Маршалла передбачав одного донора на 16 одержувачів. У повоєнній Україні все буде навпаки: один одержувач і щонайменше 16 донорів, включаючи окремі країни, інститути розвитку, міжнародні організації, представників приватного сектору та, можливо, конфісковані російські активи та репарації.
Це спричиняє безліч проблем координації. Тому вже зараз необхідно створити інфраструктуру для комплексного відновлення, щоб робота почалася, щойно припиниться стрілянина.
Економісти сходяться на думці, що будь-який план відновлення має належати Україні, якщо ми хочемо, щоб він мав довгостроковий успіх. Україна вже розпочала цей процес. Уряд представив національний план відновлення на конференції донорів у Лугано у липні та на заході "Великої сімки" у Берліні, організованому німецьким президентом у жовтні.
Однак у Лугано донори не були готові, а США та інші країни не надіслали своїх високопосадовців.
На зустрічі у Берліні було висунуто мало конкретних пропозицій. США, найбільший донор України, практично не були представлені, а західні лідери діяли не надто організовано.
Минулого тижня лідери країн G7 домовилися створити донорську платформу для України, але не озвучили жодних подробиць.
Саме Європа має очолити програму відновлення. У червні ЄС погодився прийняти Україну як країну-кандидата. Європейське керівництво могло б забезпечити розвиток у країні інститутів та стандартів відповідно до вимог ЄС.
Однак ЄС не повинен брати на себе ініціативу щодо збору та розподілу фінансування. Більшість економістів погоджуються з тим, що Україні потрібна реструктуризація боргу та гранти замість кредитів, якщо вона хоче вийти з кризи зі стійким боргом. Кредити зрештою необхідно погашати, і це збільшить ризик боргової кризи. Але ухвалення рішень у ЄС на основі консенсусу означає, що кредити легше затвердити, ніж гранти (хоча Угорщина показала, що це навіть не завжди легко). Майже всі фінансування від інститутів ЄС надходить у вигляді кредитів, тоді як більшість фінансування зі США має форму грантів.
Натомість ЄС має відігравати провідну роль у новому незалежному агентстві, створеному для узгодження фінансування з проектами в Україні та моніторингу реалізації цих проектів. Це агентство має бути схожим на Адміністрацію економічного співробітництва, яка була створена для управління Планом Маршалла.
Агентство має базуватись у Брюсселі, мати сильну присутність у Києві, щоб забезпечити місцеву участь у програмі, та управлінську команду, що складається з неєвропейців, щоб були представлені інтереси всіх донорів.
Як зазначено у пропозиції Центру досліджень економічної політики, нова агенція має створити багатосторонній донорський трастовий фонд, який часто використовується Світовим банком для об'єднання різних джерел фінансування. Для негайної мобілізації капіталу агентство повинне створити фонд, який може випускати облігації під довгострокові зобов'язання донорів.
Програми реконструкції ніколи не гарантують успіху, що підтверджують Афганістан та Ірак. Проте ціна невдачі в цьому випадку може бути величезною для України, Європи та всього світу.
Держава, що не відбулася в Європі, що межує з Росією, стала б кошмаром у сфері безпеки. Воно забезпечить кризу біженців, оскільки мільйони переміщених українців не мають причин повертатися додому. І це посилило б скептицизм щодо цінностей та намірів Заходу серед країн, які відмовилися прийняти бік у війні. Бойові дії продовжуються, але час для планування світу настав.