В основі медицини лежать відносини пацієнта, лікаря і системи, у контексті якої відбувається взаємодія. Українські реалії – управлінець-орієнтована система, пише провідний кардіохірург Олександр Бабляк у статті «Яку медицину ми будуємо?».
Аби усвідомити це, автор пропонує поглянути на будь-які рішення в медицині, до реформи або після. Лікаря немає – основний акцент змін припадає на ефективну роботу управлінців, виховання управлінців, зовнішній контроль управлінців.
Основний бенефіціар змін – управлінець. Тому навіть правильні зміни – одновекторні, відірвані від пацієнтів і лікарів. Ані пацієнти, ані лікарі не мали і не мають їх зараз важелів, щоб змінити керівника або змусити його бути більш ефективним.
Формула «гроші ходять за пацієнтом» перейшла у формулу «гроші приходять до управлінця лікарні», лікар отримує стільки, скільки йому нарахує адміністрація.
«По суті, від тарифної сітки відійшли, але фактично зарплата в лікарнях не змінилася. Бо навіть якщо лікарня заробила більше, завжди є місця, куди зароблене можна витратити у законний спосіб. Часом – собі на зарплату», - наголошує автор.
Неефективність підходу з надмірними повноваженнями регіональних керівників намагалися компенсувати створенням спостережних рад у традиціях управлінець-орієнтованої системи, спираючись на наявний управлінський ресурс.
Крім того, в Україні відсутня суб’єктність лікаря, пише Бабляк. Лікарі в Україні є ніким за межами стін лікарні. Навчання в інституті, дипломи, сертифікати і посвідчення не дають права на медичну практику, якщо лікар не є «прив'язаним» до якоїсь лікарні.
Натомість за кордоном лікар є лікарем за фактом отримання ним сертифікату спеціаліста/ліцензії/реєстрації. Статус лікаря, автоматично, на підставі отриманих диплому і сертифікатів, дає йому право працювати. І вже вибір лікаря – мати договір з лікарнею, зі страховою, з немедичною організацією, з коворкінгом, з кількома юридичними особами чи бути самозайнятим. Це – суб'єктність і незалежність організаційна.
Є ще незалежність фінансова – зарплата. Зарплата, яка нараховується лікарю за кордоном, залежить винятково від договору, який підписав лікар, від політики лікарні та індивідуального погодження (договору) з медиком, і не залежить від розпорядження керівника лікарні чи бухгалтера.
Є ще одна незалежність лікаря – свобода професійної реалізації. В Україні вершиною професійної і фінансової кар'єри лікаря є посада завідувача відділенням. І це – одна з причин стагнації державної медицини, у якій посаду завідувача тримають до пенсії чи до смерті.
На противагу цьому, наприклад, самозайнятий лікар у Німеччині має більшу середньорічну зарплату, ніж завідувач. Тому успішний лікар може мати контракти з кількома лікарнями, де він лікує/оперує своїх пацієнтів.
«Маючи організаційну і фінансову незалежність та свободу професійної реалізації, лікарі стають тими суб'єктними одиницями, на яких надбудовуються лікарські профспілки, професійне самоврядування лікарів, професійні асоціації лікарів», - пояснює Бабляк.
Саме в такій послідовності: спочатку суб'єктність, а потім надбудови – будувалися медичні системи за кордоном. Спроби піти у зворотному напрямку та ухвалити спочатку закон про самоврядування є ще однією ознакою управлінець-орієнтованої системи медицини.
Автор нагадує: Україна є лідером серед європейських країн за показником частки безпосередніх платежів з кишень пацієнтів до всіх витрат в системі охорони здоров'я (50%, у цивілізованих країнах – близько 15%). Тому завданням системи він бачить зменшення особистих платежів пацієнтів.
«Неофіційні платежі – ахілесова п’ята медиків.З одного боку, дає можливість вижити 100 тисячам лікарів, з іншого – породжує залежність від системи і страх втратити цей важливий для життя додатковий дохід», - додає провідний кардіохірург.
Однак неофіційні платежі – наслідок патологічної системи, а не її причина. Моделі оплати праці медиків у нових умовах офіційних відносин наразі ніким із очільників охорони здоров'я і розробників змін не запропоновано.
«Щоб не заохочувати неформальні практики, система повинна: мати варіанти різних форм офіційних відносин пацієнта і лікаря; створити відповідність між професіоналізмом лікаря і його фінансовим станом і створити для лікаря можливість кар'єрного професійного зростання», - підсумовує автор.
Чого не вистачає реформі системи охорони здоров’я в Україні? Чому, як і раніше, тіньова медицина процвітає, лікарі емігрують, кваліфікація медичних кадрів знижується, а внаслідок усього цього – знижується якість медичної допомоги загалом? Як створити реальний прозорий ринок праці і медичних послуг, який сприяв би конкуренції та прогнозованості в галузі? У статті «Яку медицину ми будуємо?» про це розмірковує лікар-кардіохірург Олександр Бабляк.