Запитання президента України Володимира Зеленського громадянам щодо створення вільної економічної зони в Донбасі було б повністю виправданим і своєчасним, якби існували одна або кілька концепцій створення ВЕЗ у регіоні. Наразі ж запитань більше, ніж відповідей, пише у своєму матеріалі для ZN.UA аналітик Українського інституту майбутнього Ігор Тишкевич.
Одне з ключових: на якій території планується створювати вільну економічну зону? Є чотири можливі варіанти.
- 1. ВЕЗ як частина системи домовленостей із реінтеграції ОРДЛО.
- 2. Уся територія областей із включенням у ВЕЗ територій у міру їх звільнення.
- 3. Тільки підконтрольні Україні території з чітко визначеними кордонами. І включення нових територій відбувається внесенням поправок до відповідного закону.
- 4. Окремі території (але не всі) підконтрольної частини Донецької та Луганської областей з окремою процедурою одержання статусу резидента ВЕЗ суб’єктами господарювання.
У кожному випадку ми одержуємо назву «вільна економічна зона», але процес створення, режим роботи, ризики й позитивні результати докорінно різняться.
Найбільш ризикованим і, я сказав би, небезпечним сценарієм є створення Вільної економічної зони на окупованих територіях як дорожньої карти реінтеграції.
Ключовим ризиком у цьому разі буде сприйняття ідеї частиною українського суспільства. Ветеранам війни буде складно пояснити, що війна, загибель їхніх близьких, друзів, товаришів були за те, щоб зокрема вчорашні бойовики одержали ліпші умови для ведення бізнесу. Оточення президента може вкотре спробувати активізувати спікерів на зразок Сивохо з тезами про «постраждале населення і необхідність примирення». Ці тези працюватимуть до першого факту, коли вчорашній бойовик почне свій бізнес в умовах свідомо кращих, ніж умови для бізнесу ветерана війни в Донбасі.
Та це не єдиний мінус. Не секрет, що в Україні давно склалися, а за останні п’ять років суттєво зміцніли регіональні клани, які практично повністю контролюють процеси в частині областей. Центральна влада змушена домовлятися з ними, причому не з питань розвитку держави. Центр просить допомоги в електоральних кампаніях в обмін на поступки для місцевих мініолігархічних груп. Інтереси країни згадуються рідко. Забавна ситуація: демократія на центральному рівні мирно співіснує з великою кількістю «феодальних республік» на місцях. Вибори 25 жовтня лише зафіксують статус-кво, створивши для системи легальні рамки.
За такої ситуації створення ВЕЗ на базі ОРДЛО буде небезпечним прикладом для регіональних кланів. Те, що станеться, сприймуть як наочну демонстрацію ефективності шантажу центральної влади: через конфлікт можна одержати більше; Київ слабий, можна тиснути. Починати військовий конфлікт не обов’язково. Загрози конфлікту, ігнорування розпоряджень центру, масових заворушень цілком достатньо для створення атмосфери страху в кабінетах на Банковій. Іде відповідна реакція у вигляді пропозицій, поступок. Далі, по спіралі, до фактичної дезінтеграції країни.
Варіанти створення ВЕЗ на підконтрольній території з різними режимами розширення кордонів (автоматично або окремим законом) виглядають трохи безпечнішим алгоритмом. Однак такий формат не усуває загроз, пов’язаних із позицією місцевих еліт інших регіонів країни.
У самому ж Донбасі реалізація плану може набути потворних форм створення замкненої системи для мінімізації податків. Про розвиток ітися не може — це, скоріше, буде велика корупційна пральня. Адже не заборониш формально перереєструвати підприємства в області — не інвесторів, а просто десять компаній з оборотами в сотні мільйонів гривень — на адресу кімнати в гуртожитку.
Замість того, щоб змінити структуру економіки, трансформувати суспільні відносини, ми відкочуємося до формату корупційного свавілля з відновленням старої схеми мономіст і «хазяїв» регіону. Просто так місцевим елітам буде легше контролювати населення — історія Донбасу останніх 20 років чудово демонструє ефективність підходу. Таким чином, уже через три-чотири роки ми одержимо замкнений регіон, нову феодальну республіку, яка до того ж не платитиме податків.
Розмови про прихід іноземних інвесторів у подібний регіон виглядають чимось із розряду фантастики. Ми просто відтворюємо Донбас зразка зими 2014 року в гірших (а не ліпших) його проявах.
Чи зменшується при цьому ризик нової ескалації? Навпаки, ми власними руками вибудовуємо (відновлюємо) модель, яка стала одним із багатьох чинників, що вплинули на початок війни.
Залишається ще один варіант дій — вільна економічна зона, яка створюється для стимулювання окремих напрямів. Цей формат може не передбачати поширення режиму ВЕЗ на всю територію областей. Ба більше, таких зон, якщо хочете, технопарків, може бути кілька. А складальні потужності їхніх резидентів можуть перебувати поза географічними кордонами зони.
Одне із запитань, які президент Зеленський вирішив поставити громадянам, звучить так: «Чи підтримуєте ви створення вільної економічної зони на території Донецької та Луганської областей?». Залишу осторонь міркування про саме опитування, легальні рамки його проведення, цілі й завдання ініціаторів і спробую зупинитися на темі вільної економічної зони, можливостях і наслідках її створення. Більше про це читайте в матеріалі Ігоря Тишкевича "Сказати чи подумати — кілька слів про ВЕЗ на Донбасі" для ZN.UA.