КСУ спільно з Уповноваженою, а заодно з цілою армією державних чиновників, експертів, науковців, витратили рік часу та кошти платників податків, займаючись справою, яка взагалі не потребувала його втручання як суду права.
Про це пише в своїй статті для DT.UA Марина Ставнійчук, голова правління Громадського об'єднання "За демократію через право", член Венеціанської комісії від України (2009-2013).
Вона нагадує, що Конституційний Суд України на початку вересня виніс рішення у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини п'ятої статті 21 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій). Як і слід було очікувати, КСУ дійшов висновку, що ці положення Закону та Указ Президії ВР СРСР "Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР" (від 1988 р.) не відповідають Конституції та втрачають чинність.
"КСУ вичавлював із себе це й так очевидне рішення упродовж майже року. То й зрозуміло. Справа ж "важка"! (Не те що, наприклад, зміни до Конституції України в частині правосуддя, щодо яких превентивний контроль здійснили за один суботній день). До справи були залучені АПУ, апарат ВРУ, Міністерства юстиції, культури, внутрішніх справ, СБУ, ВАСУ, КМДА, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, Інститут релігійної свободи, радники з юридичних питань Координатора проектів ОБСЄ, науковці Київського, Львівського та Ужгородського Національних університетів, Національної академії внутрішніх справ, Національного юридичного університету. Наводжу цей непересічний перелік учасників процесу конституційного правосуддя, аби показати, що насправді ця височенна гора народила мишу…", - йдеться в статті.
На думку Ставнійчук, прийняте рішення КСУ не має ніякого впливу на дієве вирішення питання свободи мирних зібрань в Україні.
"Адже і в конституційно-правовій доктрині, і в політичній реальності, а також у практиці проведення мирних зібрань, у національному й міжнародному правосудді впродовж останніх років досягнуто єдиної спільної правової позиції - необхідності створення законодавчого механізму на виконання статей 39, 92 Конституції для гарантування мирних зібрань в Україні на основі верховенства права, безумовного пріоритету природних прав і свобод, а отже - презумпції їх свободи… ", - пише автор.
"Таким чином, Рішення КСУ, над яким Суд працював майже рік, існує для "галочки": одну з них поставить собі офіс Уповноваженої ВР з прав людини, іншу - сам КСУ. Ще одну - вся влада: всі розповідатимуть в ООН і ОБСЄ, Раді Європі про те, як виснажливо вони працюють і рухаються вперед… Усе це вкладається в систему координат сучасних "реформ" - імітація замість реальної роботи. Навіть більше: ситуація зі зверненням до КС з очевидного питання та річним строком розгляду в КСУ є ще одним яскравим прикладом, даруйте, державно-правового невігластва. Доки це невігластво пануватиме у владі, доти ми житимемо в недемократичній країні, мовчки спостерігатимемо за неспроможністю й елементарною безвідповідальністю, браком політико-правової культури, фаховості, а на тлі всього цього - фіксуватимемо тренди "сильної руки", - йдеться в статті.
Докладніше читайте в статті Марини Ставнійчук "Свобода мирних зібрань: необхідне реальне рішення" у свіжому випуску тижневика "Дзеркало тижня. Україна".