Медик Леонід Поляков нині рятує поранених бійців з поля бою, до 24 лютого 28-річний чоловік працював в одному з найбільших “ковідних” шпиталів Запоріжжя. "Я багато смертей бачив. У нас часом бував конвеєр: одні хворі заїхали - виїхали в чорних пакетах - інші заїхали", – згадує довоєнні будні. В інтерв’ю Укрінформу він ділиться спогадами вже після початку вторгнення.
Ось як описує перший день війни:
"Отже, моя зміна. Ранок 24 лютого, у відділенні не дуже багато хворих, ми з колегами чуємо звук винищувача. Я зайшов в телефон, відкрив Фейсбук, читаю новини: Маріуполь – обстріли, Харків – обстріли, Київ – обстріли".
Визнає: на фронті відносно безпечна "зелена зона" вмить може стати "червоною" – на лінії ворожі "Смерчі" та "Урагани" дістають скрізь.
Потім вже не знав де безпечніше: у зоні бойових дій чи в місті. Пояснює:
“Від снаряда 122 мм чи 152 мм можна заховатися, але ж по будинках окупанти гатять "Калібрами" чи "Іскандерами", від яких у підвалі не порятуєшся".
“Забрати треба всіх, хто влазив в машину”. Перша евакуація "трьохсотого"
Перша евакуація важкого пораненого для Леоніда була влітку поблизу Потьомкіного Херсонської області:
"Йшли наступальні дії, ми забирали поранених. Пам’ятаю, був один важкий "трьохсотий" - з ушкодженням тазу, геморагічним шоком, – ще шість контужених і кілька легких. Забрати треба всіх, хто влазив в машину".
Перші симптоми контузії після евакуації пораненого
Тільки-но евакмашина почала виїжджати, по ній став працювати «Град». У такі моменти над головою чути "шурхотіння", схоже на шелест листя. Такі звуки супроводжують ще "Смерчі" чи іншу РСЗВ. За 20 метрів від неї впав снаряд. Неподалік діяв також російський танк.
"Мене оглушило десь секунди на три і пройшла вібрація по машині, кузову та тілу. Коли ми дісталися посадки, де були наші, почав надавати допомогу тяжкому "трьохсотому". Пам’ятаю, що було страшно.
Дорогою до госпіталю почав відчувати перші симптоми контузії. Коли приїхав на місце, вже не до кінця розумів, що відбувається, але на ногах ще стояв. Підійшла до мене медсестра, запитала, як себе почуваю, а я вже не міг сказати, лише руками намагався пояснити. Зняли з мене броню, поклали під крапельницю, і менше ніж за годину я вже їхав на Кривий Ріг", – згадує військовий медик.
"Думав, що ми його не довезем"
Скількох військових врятував не рахує, але деякі випадки запам’ятовує і потім цікавиться долею бійців. Зокрема їхня бригада якось евакуювала десантника з 80-ї бригади. У того було перебито два стегна, а крізь рану в животі було видно внутрішні органи.
"Чесно, думав, що ми його не довезем. Він був білого кольору, бо крові втратив багато, але я його дотягнув".