В Україні 29 січня вшановували пам'ять героїв битви під Крутами 1918 року. Тоді чотирьохтисячна армія Михайла Муравйова зіткнулася з загоном київських студентів і бійців вільного козацтва (близько 300 осіб), які захищали УНР.
Бій тривав до вечора, бійцям УНР вдалося завдати значної шкоди противнику. Після наказу про відступ частина студентської сотні потрапила в оточення, відчайдушно атакувала, але сили були нерівними. Один загін студентів в сутінках втратив орієнтир і вийшов на станцію Крути, яка вже була захоплена червоноармійцями. 27 полонених юнаків розстріляли, молодшим з них було 16 років.
Після розстрілу більшовики не дозволили поховати тіла загиблих. Тільки після звільнення Києва від червоноармійців, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року пройшов урочистий похорон загиблих в бою під Крутами на Аскольдовій могилі.
За радянських часів могили полеглих під Крутами були зруйновані. Після поновлення незалежності України подвиг Героїв Крут став символом патріотизму. На державному рівні день пам'яті Героїв Крут почали відзначати з 2003 року. У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам'яті Героїв Крут».
У досвіді теперішньої війни краще розуміється і прикра невинятковість таких драм, і їхня невідплатність. Невідплатність ця то гіркіша, що солодше і гучніше ми славимо полеглих героїв. Бо у затишній тіні цих пам’ятників так само з урочистою театральністю бовваніють постаті винуватців цих трагедій. Чому ялове одержавлення героїв є згубним і деструктивним для української культури та освіти, пояснює Олег Покальчук у статті «За рікою часу, в тіні пам’ятників».