Посилення карантинного режиму, як і реакція на нього, досить схожа на всьому континенті, особливо, якщо говорити про Східну Європу. Епоха приблизно двісті років, протягом яких формувалась нинішня система соціального поведінки, завершується, пише в своїй статті для ZN.UA Олег Покальчук. Однак карантин в Україні показав, що більшість українців не потребують громадянських правах і свободах, і готові безболісно з ними розлучитися. За словами автора, про цей факт бажано пам'ятати, адже він йде в розріз із міфом про тотальну і виняткову волелюбність українців.
"Стрімко розсипається школа нормативності соціального поведінки. Одні і ті ж люди обурювалися поведінкою деяких жителів Нових Санжар і вимагали від поліції застосувати силу до "бігунів" з в'єтнамських і балійських авіарейсів. Подібних прикладів стає все більше. Це така квантова ситуація, при якій обидві точки зору з одного приводу цілком доречні, і по-своєму моральні", - пише автор.
Де ж пролягла межа здорового глузду в карантинних заходів, спираючись на соціальну реакцію, як на маркер? За словами Покальчука, в зупинці громадського транспорту є проста загальнодоступна логіка, адже масове скупчення людей в умовах епідемії небезпечне для здоров'я і життя. Хоч таке обмеження мало кому сподобалося.
Інші гігієнічні вимоги також малоприємні, але все ж більш-менш зрозумілі. Однак, за словами автора, з початком масового носіння масок "можна констатувати початок розвитку реактивних психозів, оскільки люди не бачать міміки інших людей". А через це в рази посилюється невпевненість і тривоги людей.
"Але обмеження щодо фізичного пересування на відкритому просторі, фактичний домашній арешт старших людей, інші режимні вимоги викликали вже просто лють як мінімум двох соціальних груп: людей 60+ і матерів з дітьми", - зазначає Покальчук.
Автор наводить приклад Туреччини, яка навпаки заборонила зовнішні пересування молоді, адже кількість контактів старших людей з віком лише зменшується до кількох знайомих, а молодь потребує тусовок. Цей підхід можна назвати розумним, якщо врахувати, що інфекційні хвороби передаються від людини до людини шляхом передачі збудника при безпосередньому контакті або через фактори передачі.
"Не в моїй компетенції обговорювати епідеміологічну доцільність таких вимог, хоча юридично це просто рекомендації, а не закони. Тим більше, якщо подивитися на сусідню Польщу, не кажучи вже про Угорщину, де ситуація ще більш похмура з точки зору режимності", - зазначає Покальчук.
Він нагадав, що для соціального поведінки абсолютно неважливо, як функціонує будь-яке явище, і які мотиви викликали його до життя. Важливо тільки те, як це сприймається. Для того, щоб щось сприймати адекватно, необхідна послідовна культурна політика держави чи політика в цілому. Якщо ж такої політики немає, то люди все інтерпретуватимуть в найгіршому вигляді. Тим більше, що для цього кожен день можна буде знайти безліч відповідних підтверджень.
"Демонстративний штраф гуляють в парках – і ні одного спійманого за масові підпали навколо Києва? Що далі, бабусі в наручниках при спробах проникнути в аптеку і безпаспортні дідуся з загорнутими за спину руками?" - пише автор.
За його словами, абсолютно не важливо, що цього не станеться. Адже у свідомості людей це вже відбулося через пихатість спікерів влади, які вимовляють політично самогубні тексти. Покальчук зазначає, що недовіра до влади ґрунтується на поведінковому досвіді минулих років і поколінь, і містить у собі два параметра.
Перший: держава починає заспокоювати людей, значить все дійсно погано і буде ще гірше. При цьому, чим енергійніше заспокоює, тим гірше буде. Якщо уряд каже, що це скоро закінчиться, значить, судячи з усього, ситуація затягнеться надовго. Якщо каже, що трохи затягнеться, значить назавжди.
Другий: якщо у держави вимальовується якась послідовність дій, то ця послідовність буде прогресувати тільки в інтересах держави. Тобто, якщо спочатку були такі обмеження, а потім – такі, то наступні будуть вже зрозуміло які.
За його словами, зараз краще, що могла б зробити влада, це посадити себе на політичний карантин, і повернуться до своєї партійної сварливості та кадрових інтриг тільки після повної нормалізації ситуації. Нервові реакції запускають попередні травми, а їх у нас більш ніж достатньо.
Докладніше читайте в статті Олега Покальчука "Танці дурнів" для ZN.UA.