Нині тривають численні дискусії щодо повоєнного відновлення країни на різних державних рівнях — серед міжнародної та наукової спільнот, а також представників інститутів громадянського суспільства. На локальних і регіональних рівнях громади та обласні центри розробляють власні плани відновлення та розвитку. Своєю чергою уряд оголосив про роботу над низкою стратегій, — деякі з них стосуються не лише питань відновлення, а й упровадження якісно нових напрямів державної політики або їх повного перезапуску. Вже влітку ми знову станемо свідками гучних заяв і нових планів на щорічній Конференції з питань відновлення України, що відбудеться в Берліні. Протягом останнього року майже всі міжнародні партнери України пропонують нове бачення її відновлення й дедалі більше закликають провадити цей процес крізь призму розвитку людського капіталу. Втім, на жаль, зазначені ідеї недостатньо наголошують на фундаментальній верстві населення — молоді.
Молодіжна політика, або політика щодо молоді, має потужний кроссекторальний вплив на майбутнє держави. Це стає особливо відчутним у питаннях демографії, економічного розвитку міст і селищ, інновацій, а також подальшого становлення країни та нації загалом. 2021 року було ухвалено новий Закон України «Про основи молодіжної політики» та затверджено Національну молодіжну стратегію 2030. Остання базується на чотирьох ключових пріоритетах: безпека, здоров’я, спроможність, інтегрованість. Важливо, що після початку повномасштабного вторгнення стратегія не втратила актуальності завдяки гнучкому добору пріоритетів, які відіграють важливу роль у будь-яких умовах існування країни. Це особливо стосується першого аспекту — безпеки, позаяк ідеться не лише про створення безпечних фізичних умов для проживання молоді, а й про підвищення життєстійкості загалом.
Кількість населення України різко скорочується через війну, яка тягне за собою низку економічних, соціально-політичних та інших чинників. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень, кожна українська жінка має народжувати більш як дві дитини, аби в Україні було нульове демографічне сальдо.
Водночас Мінекономіки зазначає, що для економічного відновлення потрібно буде залучити додатково 4,5 мільйона людей.
Близько 2 мільйонів молодих людей виїхали з України через повномасштабне вторгнення, проте водночас 76% виявляють бажання повернутися додому після завершення війни (за даними дослідження CEDOS).
Звідси випливає ключове питання: як нам забезпечити цю цифру?
Протягом останніх років можна спостерігати, що урядові програми стосовно молоді спрямовані переважно на активних представників цієї суспільної категорії й оминають «звичайну молоду людину». Програми розвитку молодіжних центрів, молодіжних рад і затвердження професії «молодіжний працівник» не охоплюють навіть третини представників молоді. Пересічна молода людина навряд чи знає про те, що в Україні є національна, обласні або місцеві молодіжні ради, Міністерство молоді та спорту або регіональні управління чи будь-які інші органи, громадські організації тощо, які відповідають за питання молоді. Молодіжна політика потребує переосмислення, що, зокрема, дістає вияв у таких завданнях на найближчі роки:
- Як повертати молодь, котра виїхала через війну?
- Як інтегрувати молодь із деокупованих територій?
- Як стимулювати розвиток молоді економічно?
- Як інтегрувати в суспільство молодих ветеранів?
- Як отримати молодь, мотивовану захищати країну?
Розгляньмо останнє питання детальніше. На 2024 рік Росія виділила більш як 45 млрд руб. на «патріотичне виховання» молоді та підлітків. Вважаємо, що більшість цих коштів, а саме 17 млрд, піде на розвиток молодіжних військових формувань на кшталт «Юнармії», а також «Руху перших», що прирівнюється до підготовки наступного покоління військових. Водночас у нашому бюджеті закладено 94 млн грн на здійснення заходів державної молодіжної політики й утвердження української національної та громадянської ідентичностей.
Окремо треба дивитися на молодь на тимчасово окупованих територіях. Важливо розробити сценарії того, як саме ми плануємо «ментально» їх повертати. Як зробити так, аби повернути ідентичність цієї молоді й безболісно наново інтегрувати їх у суспільство?
Саме тому маємо переосмислити нашу молодіжну політику. Молодіжна політика — політика невідворотності змін, що формує суспільство на роки. Її також можна назвати новою «політикою молодості» країни, де вся держава сприйматиме себе молодою та готовою до власного відновлення. Вже зараз важливо включати молодіжний аспект в усі компоненти державної політики. Окремо аспектом, що стимулював би подальший процес відновлення та розвитку молодіжної політики, могло б стати запрошення від уряду України одній із держав-партнерів долучитися чи стати ключовим донором, відповідальним за подальші кроки саме в цій сфері (прикладом може бути те, як Данія взяла на себе відповідальність за відновлення Миколаєва).
Громадянське суспільство разом із державою має розробити плани повернення молоді як з-за кордону, так і з окупації. Ретельно продумати, як молоді захисники та захисниці зможуть отримати шанс на реінтеграцію й «нове життя» в суспільстві. Сформувати план того, як ми стимулюватимемо молоді сім’ї та як мають функціонувати державні програми житла для молоді. Як ми запобігатимемо відтоку мізків, залучатимемо молодь у економіку й даватимемо їй шанс на створення або відновлення власного бізнесу.
Ця стаття є закликом до держави переосмислити зазначений аспект політики й не обмежувати його двома-трьома програмами, що не враховують інтересів широкого кола молоді. За цією політикою ми вбачаємо шанс на творення нової стратегії держави на роки вперед, де кожен українець має бачення, як саме він чи вона може одержати житло, відкрити бізнес, здобути якісну освіту та захищати країну.