На початку війни у В’єтнамі президент Ліндон Джонсон запитав одного зі своїх генералів, що потрібно, «щоб робота була зроблена». У відповідь він почув лише зустрічне запитання, про яку саме роботу йдеться. Пізніше Білий дім визначив, що перемогою буде успішна демонстрація «В’єтконгу, що він не може перемогти».
Зараз, коли йдеться про підтримку України у війні з Росією, західні держави знову намагаються визначити перемогу як «відсутність поразки», - пише в своїй статті оглядач Financial Times Гідеон Рахман. У Києві бояться, що їм дадуть лише достатню допомогу, щоб вони могли продовжувати битися, але не перемогти Росію. Це жахлива перспектива в часи, коли українські міста спустошуються, а українська армія втрачає сотні солдатів щодня, намагаючись стримати російський наступ.
Нещодавно президент США Джо Байден опублікував статтю, в якій визначив збереження вільної і незалежної України як головну американську мету. Канцлер Німеччини Олаф Шольц теж часто говорив, що Росія не повинна перемогти. Але він також ніколи не говорив, що Україна здобуде перемогу. Прес-секретар президента Еммануеля Макрона сказав, що Франція хоче, щоб Україна взяла гору, але сам французький лідер ще не вимовив в голос ці слова.
В цей же час прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон прямо заявив, що «Україна повинна перемогти». А голова уряду Естонії Кая Каллас наголосила: «Перемога повинна бути метою, а не якась мирна угода». Різниця між тими, хто закликає добиватися української перемоги, і тими, хто обмежується лише словами про те, що Росія «не повинна взяти гору», набагато більша, ніж вибір словесних нюансів. Вона диктує критично важливі рішення про те, яку саме зброю передати Україні і коли почати просувати мирні переговори. Естонський протест проти «якоїсь мирної угоди» контрастує з заявленою Байденом метою поставити Україну в «найбільш сильну позицію, перш ніж вона сяде за стіл переговорів».
За цими поглядами ховається різне сприйняття загрози. Ті, хто вважає головною небезпекою російський імперіалізм, готові закликати до української перемоги. В цей табір входять Польща, Велика Британія, країни Балтії й Фінляндія. Ті, хто найбільше боїться війни між Росією і Заходом, будуть говорити лише про те, що Москва «не повинна перемогти». Їх непокоїть можливість того, що однозначна українська перемога може спровокувати прямий конфлікт між Росією і Заходом або російське застосування ядерної зброї. В цьому таборі Франція і Німеччина.
США фактично займають позицію десь посередині, намагаючись збалансувати свою реакцію між обома загрозами в той час, як передає військову допомогу Україні. В адміністрації Байдена домінує переконання, що після надмірного страху перед ядерним конфліктом на початку війни, Захід тепер ризикує перейматися цією загрозою надто мало. Російська військова доктрина дозволяє застосувати ядерну зброю у випадку екзистенціальної загрози для країни. Високопоставлені чиновники США думають, що принизлива поразка у війні з Україною в очах Владіміра Путіна стане саме такою загрозою. Таким чином виникає парадокс: чим кращі успіхи Києва на полі битви, тим небезпечнішою стає ситуація загалом.
Ці занепокоєння вносять реальну обережність в політику США. І саме тому Вашингтон вирішив обмежити дальність ракет, які він передає Україні. Американці вирішили не давати українській армії артилерійських можливостей, які дозволили б завдати удари по території Росії. Тому що це може мати вигляд прямої атаки США. А Німеччина взагалі затримує передачу важкого озброєння.
Все це сильно спантеличує тих на Заході, хто вважає, що російський імперіалізм, а не російська поразка - це найбільша загроза. Вони вказують на нещодавні заяви Путіна, в яких він порівнював себе з Петром I у «поверненні російських земель». В цьому таборі відкидають вірогідність того, що Путін наважиться застосувати ядерну зброю. Тому що російський автократ завжди мав сильний інстинкт самозбереження. І єдиний спосіб покінчити з російською імперською загрозою - це якраз принизити Путіна. Тому лідери з такими переконаннями закликають до більш агресивних військових кроків, таких як передача Києву засобів, які дозволять потопити російський флот, щоб розблокувати українські порти.
Розуміючи необхідність підтримувати західну єдність, США і їхні союзники сформулювали деякі вербальні пункти, з якими всі вони згодні. Всі включно з Шольцом і Макроном згодні з тим, що ніхто не буде нав’язувати Україні мирну угоду. Але українці бояться, що їх фактично змусять поступитися територію, не забезпечивши досить потужною зброєю, щоб зупинити російський наступ на полі битви.
Багато буде залежати від впливу нових артилерійських систем, які Україна отримає у найближчі тижні. Попри всі закулісні розколи, більшість західних урядів, здається, думають, що якщо Україна зможе витіснити Росію до позицій, які її армія займала до 24 лютого, це може стати основою для серйозних переговорів. На жаль, немає гарантій, що Україна зможе досягти такої перемоги або що хоча б що обидві сторони припинять вести бої, якщо вдасться вийти на лінію до 24 лютого. В Україні, як і у В’єтнамі, визначення перемоги дуже розмите. І результатом цього може стати довга, жорстока війна на виснаження.